Знайомимось: працівники Свалявського відділення «Укрпошти»
-
-
>
-
>
-
>
2438
В Україні 8 жовтня відзначають День листоноші, а вже 9 жовтня у світі святкують Всесвітній день пошти.
Листонош різні покоління пам’ятають по-різному. Діти 90-х бачили їх з великими сумками, наповненими газетами та різними листами, а ось бабусі та дідусі радісно зустрічали їх біля своїх домівок, адже добра звістка несла за собою інформацію про те, що несуть пенсію.
Пройшло кілька десятиліть, а дехто й досі зустрічає листоношу біля воріт, аби отримати місцеву газету-«районку», а хтось і добру звістку. Спеціально до Дня працівників пошти ми поспілкувалися з листоношами Свалявського відділення «Укрпошти» та розповімо Вам, хто вони.
Марія КОЛЬЧИЦЬКА, працівниця кіоску «Укрпошти». Досвід роботи – 18 років:
Марія Іванівна починала свою роботу на «Укрпошті» з посади листоноші, далі працювала на сортуванні, а вже у 2006 році перейшла працювати до кіоску на місцевому автовокзалі. До речі, таких кіосків на Закарпатті залишилося тільки два: один у Сваляві, а інший – у Берегові. На запитання, чи любить свою роботу, жінка не стримує емоцій:
– Я дуже люблю свою роботу! До цього 27 років пропрацювала на меблевій фабриці, адже за спеціальністю я – технік-технолог. Я дуже люблю читати, дуже люблю інформацію, перечитую всі газети, які продаю, звичайно, якщо встигаю (сміється, – авт.). А ще моя робота – це спілкування з людьми. Інколи буває, що до мене приходять люди і починають розказувати свої біди. Мушу вислухати, а що ж робити, як людині важко і хоче комусь вилити душу, як то кажуть… Інколи підходять і просять рекомендації, яку газету краще почитати. Інколи буває прийде знайома, і мушу їй приховати одну газету, кажу: «Дуже цікава газета, приберегла для тебе».
Зараз найбільше розпродаємо «Вісті з Свалявщини», «Експрес» та «Карпатський об’єктив». Інколи просять «Пенсійну газету», або «Порадницю».
Роботу змінювати не хотіла ніколи. Одного разу я була потрапила в лікарню, де мені робили операцію, і не було людини, щоб підмінити мене в кіоску. Тоді я приїжджала в суботу на таксі, адже знала, що привезуть «Вісті з Свалявщини», і тихенько приходила з паличкою, щоб продавати газету. Мені за це не платили, але щоб людей не залишати без газети та через повагу до читача приходила і продавала їм «Вісті».
Я працюю тут 16 років. Умови мене влаштовують, єдине що б хотілося, щоб трішки швидше газети приходили. Зимою, ще так сяк, але коли влітку люди йдуть на ринок, обов’язково заходять до мене в кіоск, а у нас люди на ринок йдуть зранку, а не в обід. Приходять, а я сиджу і чекаю газети, яких ще немає через те, що пошта затримується. Хоча приходжу я сюди інколи не на 9:00 годин, як у мене зазначено в графіку а на 8:00. Взагалі кіоск відкритий з 9:00 до 16:00, адже я працюю на 0.6 ставки. Коли ж бачу, що люди ще можуть бути – затримуюсь. Я – пенсіонерка, не обтяжена роботою. Хоча у мене тепер народилася 13-та онучка. Але я люблю свою роботу і поки можу ходити, буду сюди приходити.
Найбільше подобається читати про наших свалявських людей. Про те, хто чим займається, тут у нас, у селах – це все історія! А я історію люблю ще з дитячих років.
Пригадуючи досвід роботи листоношею, то на початку мене зустрічали з недовірою. Я пішла перший раз розносити пошту на Бистрий, на самий Святвечір, адже була закріплена за тою дільницею, і люди просто були не зорієнтовані, що я пішла на підміну. Але потім дізналися і вже сприймали зовсім інакше.
Курйозні випадки під час рознесення пошти, звичайно ж, були. Одного разу йшла давати жінці пенсію, відкриваю ворота, і на мене вибігає маленький песик породи пекінес та й починає гавкати. Відкриваючи ворота, побачила, що песик втік на вулицю і зник у мене на очах. На те все виходить господиня дому і каже, не треба мені ту пенсію вашу, ви хоч уявляєте скільки коштує така собака? На мене накричали, я пенсію віддала, а собака згодом знайшлась (сміється – авт.). А вже в кіоску різне буває. Буває накупують газет і залишать у мене, а самі підуть. Буває, що жінки залишають покупки, недавно залишили у мене п’ять літрів олії (сміється – авт.). Буває таке, що газети заношу прямо в автобус через те, що забувають.
З нагоди свята колегам насамперед хочу побажати, хай дівчата працюють, нехай стараються і головне, щоб були здорові!
Лариса ЖЕЛІЗНЯК, листоноша. Досвід роботи – понад 6 років:
Пані Лариса працює на «Укрпошті» більше шести років. До цього жінка працювала в управлінні лісокомбінату, то ж у своєму районі пенсіонерки зустрічають її зі словами: «О, Павловна йде», бо знають, що крокує до них не з порожніми руками. За нею закріплений цей район, а це потрібно обійти близько 10 вулиць, де більшість пенсіонерів також працювали у лісокомбінаті. Найбільшою небезпекою у своїй роботі вважає безпритульних собак:
– Робота мені подобається. Проблем з людьми я ніколи не мала. Тільки, буває, взимку дійсно небезпечно носити пошту – в тих полях розгулює дуже багато безпритульних собак, які можуть напасти в будь-який момент. Коли їх бачу, то інколи страшно, інколи прошу когось провести мене повз них.
До Дня листоноші хочу побажати всім миру, любові та мирного неба на всякий час.
Іванна СУЛИМА, листоноша. Досвід роботи – три роки:
Іванна Володимирівна змінила професію продавця одягу на роботу в «Укрпошті» близько трьох років тому. Жінка працює на дільниці, що охоплює вулицю Визволення та район лісокомбінату. До цього моменту жінка була в декреті, але розповідає, що сумувала за спілкуванням з людьми.
–Мені подобається спілкуватися з пенсіонерами. Це мудрі люди, від яких можна дуже багато чого повчитися. Вони дуже добре мене зустрічають. Листонош у нас люблять, адже знають, що коли нас бачать – то буде пенсія.
Інколи читаю газети, коли є час. А так у мене троє дітей, то не завжди виходить. А ось наші клієнти дуже люблять читати, а особливо нашу «районку», як її називають, «Вісті з Свалявщини». І, що дивно, читає навіть молодь, цікавиться. Бо Фейсбук – то є Фейсбук, а газету можна взяти в руки, почитати, ба навіть понюхати. Це не порівняти з соціальними мережами.
З нагоди професійного свята колегам зичу миру в першу чергу, любові, злагоди у сім’ї, а все інше прийде.
Оксана ГЕЛЬБИЧ, листоноша. Досвід роботи у відділенні 15 років:
Жінка декілька разів змінювала посади, працюючи то листоношею, то сортувальницею. Робота листоношею пані Оксані припала до душі найбільше. Каже, що спілкування з людьми ніщо не замінить, а бажання працювати не зникало ні на мить.
–Я була закріплена за районом Бистрий, половиною центральної частини міста та «Берегами». Це одні з найважчих районів у Сваляві. Але нарікати гріх, коли робота до вподоби, то все йде, як по маслу.
Чесно кажучи, зараз читаю рідко. Раніше виписувала дуже багато газет і журналів. Зараз якщо є час, відкрию «районку», дізнаюся новини в місті, та й усе.
Пенсіонери люблять листонош, та й всі знають чому – бо ми носимо пенсії. Мені подобається спілкуватися зі старшими людьми, десь пожартувати, десь вислухати. Але найважче, напевно, те, що отримала страх до собак. Три рази мене кусали собаки, коли розносила пенсію, і вже тепер я боюся їх, навіть найменших. Собаки, коли бачили у мене велику сумку, то відразу нападали. Одного разу мені порвали светра, якби не він, то були б і травми, напевно.
Колегам зичу здоров’я, в першу чергу. Головне – щоб колектив був дружній. І мирного неба нам всім!
Тетяна БАБІЙ, заступниця начальниці відділення. Досвід роботи – 6 років:
– Хоча ситуація змінилася з початком війни, людей стало більше, у кожного свої вимоги. Але робота цікава, це і змушує приходити сюди чи не кожного дня.
Знаєте, було не просто. Особливо у березні-квітні. Усі були на емоціях: клієнти – через війну, а ми – через величезний наплив відвідувачів. А вже на початку літа у нас розпочалися ремонтні роботи, умови були важкі, адже окрім того, що у приміщенні все ремонтується, ти повинен видати посилку чи оформити замовлення, чи виплатити перекази при величезній черзі клієнтів. Бувало багато претензій, так само як і подяк. Але багато хто увійшов у наше положення та з розумінням ставилися до ситуації, яка у нас виникала. Одного разу було таке, що жінка-переселенка прийшла, виговорилася і почала плакати через важке життя. Але ми її зрозуміли. Взагалі у нашій роботі важливо знайти спільну мову.
Робота у нас, знаєте, не проста, як і будь-яка праця у сфері послуг, напевно. Але вміння комунікувати і терпляче ставитись до різних ситуацій приходить з досвідом.
Колегам бажаю, щоб якомога швидше закінчилась ця безглузда війна і настав мир!
Любов Чубірка, листоноша. Досвід роботи – 8 років:
Пані Любов відповідає за дільницю району Бистрий. Жінка розповідає, що основна її мотивація в роботі – це допомога людям.
– Інколи люди похилого віку, які не можуть фізично долати великі дистанції до банку чи пошти, просять заплатити за комунальні послуги. Таким людям хочеться допомогти, адже взагалі, коли допомагаєш людям, які потребують твоєї підтримки, отримуєш велике задоволення.
На Бистрому нас дуже люблять. Інколи пригощають чаєм, пропонують каву, інколи яблука дають. Насправді дуже приємно, що оцінюють твою роботу.
З нагоди професійного свята насамперед хочу побажати колегам щастя, здоров’я, успіхів у роботі, побільше підписок та мирного неба усім нам.
Анна Дирда, листоноша. Досвід роботи – 12 років:
Для Анни Юріївни колектив та люди, яким вона носить пошту, чи не на першому місці. Жінка багато разів хотіла залишити роботу, але каже, що самі мешканці не дозволили їй цього зробити.
– Бабусі й дідусі дуже люблять, коли з ними говорять, інколи дають гостинці, які у них дома є: груші, яблука. Одного разу я захотіла звільнитися, то бабуся одна сказала: «Не йди, ми до тебе звикли. Куди ми без тебе?». Зараз додали до нашої роботи оплату квитанцій, що трохи додає клопоту, але я роблю це із задоволенням.
У мене найбільше виписують зараз «Експрес», «Вісті з Свалявщини», кросворди, різні жіночі журнали – де не де, але люди у нас ще читають газети.
Бажаю нашим колегам триматися завжди на плаву, вірити у добре та отримувати насолоду від життя. Надіємось на те, що якомога швидше війна закінчиться.
Текст і фото: Анатолій МОЛНАР
