Моя професія: продавець лотерейних білетів Євген Туряниця

Професії різні, як люди, і кожна має свою особливість. Район.Свалява відкриває нову рубрику «Моя професія», де розповідатиме про мешканців Свалявщини, які виконують найрізноманітнішу роботу.  

Сьогодні мова йтиме про людину, яку ми бачимо майже кожного дня. Знайомтесь – продавець лотерейних квитків Євген Туряниця, 51 рік.  

Лотерейний квиток – це для когось просто гра, а для когось остання надія на швидке збагачення. Люди, які вигравали мільйон або декілька сотень тисяч гривень, можуть це підтвердити. Сьогоднішня розповідь піде про продавця лотерейних квитків, який беззмінно та без вихідних працює біля місцевого ринку уже протягом багато років. Як це – працювати в сніг та морози, в дощ та пекуче сонце, дізнавався журналіст Район.Свалява:

1

– Як давно продаєте лотерейні квитки?

– Лотерейні квитки продаю з 4 листопада 1999 року. Я – перший, хто почав займатися лотереєю в Сваляві. З того моменту пройшов 22 роки, як працюю на цьому місці. За весь цей час я був відсутнім на робочому місці лише чотири місяці, через хворобу матері, а загалом кожного дня, без вихідних, в дощ та пекуче сонце, мороз, сніг я є тут. Єдине, що втратив на цій роботі – це здоров'я. Не те щоб зовсім, але дуже вплинуло на зір, адже зимою сонце відбивалось від снігу, а літом, так чи інакше доводилось дивитись на нього.

– А як доля привела вас на це місце роботи?

– Перед цією роботою я був два з половиною роки на заробітках в Греції. На той час, у важкі 90-ті, багато свалявчан їздили в Грецію на заробітки, і я був одним із них. Заробляв непогано, але був змушений повернутися додому через хворобу матері, якій був необхідний постійний догляд. Саме тому про виїзд закордон знову, не могло бути й мови. А відтак запропонували мені спробувати себе в ролі продавця лотерейних квитків, і я подумав, що  робота поруч, чому б не спробувати. І ось минуло 22 роки, як я працюю тут.

4

– Вам настільки подобається ваша робота? Чи не хотіли змінити її? 

– Якщо чесно, я давно звик до неї і змінювати не хотілось, бо не знаєш ніколи, що чекатиме на іншій роботі. А тут все своє, рідне… Ну і зіграв роль той факт, що в мене мама хворіла 15 років, їй робили операцію на вени, тому я був вимушений бути тут. Так було більше змоги допомагати їй. А потім через власне здоров'я не міг нікуди їхати, бо сам погано бачу, та і ноги за стільки часу стояння, давали про себе знати. 

– А що стосується спеціальності, на кого ви вчились? 

– Навчався я в Білорусі, в Інституті культури, на диригента духового оркестру. Закінчив навчання у 1991 році. 

Далі поїхав на заробітки, повернувся, і зараз стою тут, дихаю свіжим повітрям (сміється, – авт.), як у мінусову температуру так і в 40 градусну спеку.

– Розкажіть, чи було у вашому досвіді, коли люди вигравали мільйон? 

– Так, звичайно. Перший випадок був у 2001 році, тоді виграла людина зі Сваляви 800 тисяч гривень, великі гроші були на той час. Потім виграв був першу машину «Таврія» один з продавців на нашому ринку, це був перший виграш машини від лотереї. А найперший приз, який пам'ятаю за свій досвід, це був телевізор. Його виграв один прапорщик з Військового містечка. Не так давно, два роки тому, з Солочина двоє людей виграли по машині. Було, що 300 тисяч гривень вигравали. Взагалі раніше дуже багато вигравали, тому що був великий оборот квитків, і, відповідно, шанс виграти був більшим. На Закарпатті з 2003 по 2007 рік мій постійний клієнт, один адвокат, вигравав дуже багато машин, побутової техніки, просто про цей факт мало хто знає, адже здебільшого, коли озвучують про виграші, то згадують не саме місто, де виграли приз, а лише область, тобто Закарпаття. Здебільшого виграють одні і ті ж люди. 

– Чи грають люди зараз в лотерею, та що обирають найбільше?

– Наразі різко впали продажі в зв'язку з коронавірусом, люди намагаються економити, і менше купляють лотерейні квитки. Немає того ажіотажу, як раніше. Якщо порівнювати з 2005 роком, то продажі впали відсотків на 90%. Хоча не можу сказати, що зовсім погано, трішки ще купляли перед Новим роком. раніше просто були і акції на лотерею, то, відповідно, купляли багато, бо від того шанс виграти був більшим. А зараз, як то кажуть, глухо. 

Здебільшого купують швидкі виграші, «стирання монеткою». І, що цікаво, грають зазвичай не багаті люди, а бідні, і ті, що грають з самого початку. І ще один факт: раніше з виграної суми держава не знімала податок, а зараз знімає близько 20% від суми виграшу.

1

– А ви самі граєте? Вигравали щось?

– Так, одного разу їздив на «Лотозабава» в Київ, на колесі призів виграв музичний центр. Міг виграти машину але стрілка зупинилась посередині між машиною та музичним центром. Одного разу виграв планшет та холодильник, але в мене вкрали білет, тому не зміг забрати призи.

– Як на вашу думку, від чого залежить виграш?

– Напряму від удачі. Якось так співпадає, як я наголошував раніше, що виграють одні і ті ж. Ось адвокат, про якого я говорив, постійно в мене купляв білети і йому постійно щастило.  Він вигравав машини, побутову техніку, великі суми. 

Був у мене навіть випадок, коли пробивав квиток на апараті, бо зараз в нас онлайн-апарати, а раніше були кольорові квитки. Так от коли продавав квиток «Морський бій», який вартує 10 гривень, я випадково натиснув не ту кнопку і замість 1 вибив 2. І людина виграла 100 тисяч гривень. 

– Щодо хобі: які у вас є вподобання?

– Люблю фільми переглядати. Книги не читаю, хоча в дитинстві багато читав, а зараз немає часу. 

1

– А щодо музичних вподобань?

– Люблю слухати українські народні пісні та переглядати концерти Ірини Федишин, Олександра Пономарьова. Як навчався в Білоруському Інституті культури, то там наші  українські народні пісні вважались класикою. Зараз сучасна музика – це три акорди, і, вибачте за слово, «голі баби». Хай на мене артисти не ображаються, але я того не розумію. 

– Що побажаєте нашим читачам?

– Побільше позитиву, добра та усмішок. І головне – бути людьми.

Спілкувався: Анатолій Молнар