Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Далекі Континенти: історія свалявчанки Марії Попович та її розповідь про пластичну хірургію

18:50 12.01.2021
5987

Життя за кордоном – яке воно? Більшість наших земляків знає про це на особистому досвіді, і в кожного з них своя історія. Район.Свалява відкриває рубрику «Далекі континенти». Ми розповідатимемо про життя, досвід та історії свалявчан, що живуть на різних континентах нашої землі.

Сьогоднішня історія піде про життя та навчання Марії Попович в Чехії а також її думки, бачення, стиль, уподобання.

– Що сприяло твоєму переїзду до Чехії?

– Моя мандрівка розпочалась з однокласником, з яким ми вирішили навчатись за кордоном. Його батько вже давно працював лікарем в Чехії, і я теж вирішила спробувати свої сили у цій сфері і набути більше знань в Карловому університеті.

– Чи подобається Чехія?

– Країна комфортна для життя, є все необхідне, всі послуги на відповідному рівні. До того ж багато наших – українців – емігрувало до Чехії. Це додає більше сили та підтримки. Звичайно, бувають і важкі моменти, але загалом все подобається.

– Чи легко було вивчити чеську мову?

– Мова дуже схожа на рідну, українську, тому мені легше було переступити через мовний бар'єр.

На кого ти навчаєшся зараз?

– Зараз я на четвертому курсі й навчаюсь на лікаря. В майбутньому планую стати пластичним хірургом або ж займатись трансплантологією. Мрію допомагати людям відновлюватись після небезпечних випадків, а саме аварій, дарувати впевненість та красу. Взагалі скажу, що саме медична сторона мого життя вкрай змінила моє бачення всього.

Що саме змінилось у твоєму баченні?

– Під час проходження практики та стажування у лікарнях, де трапляються різні випадки загрози життя, я зустріла таке явище – смерть. Це кардинально змінило моє сприйняття всього. Морально усвідомлювати, що на твоїх очах помирає людина, дуже важко, але це невід'ємний фактор професії.
Пам'ятаю, як я мала справу з людьми із різними психологічними вадами та онкологічними захворюваннями. І мені потрібно було за ними доглядати, робити перев'язки. Бачити, слухати, розмовляти з ними – морально важко. Але з часом усвідомлено почала розуміти, що це – моя робота і в житті таке є.

– Чи важко тобі навчатись?

– Важко було, оскільки для мене все нове. А я ще почала свій досвід набувати від 16 років. То морально було важко, а зараз я вже звикла і мені навіть комфортно вчитись у задоволення. От уяви: все, що розповіла про догляд, про смерть, про те, що я була сама вдалі від родини в юному віці – це не могло змінити мої думки і життя.

– Чи є в тебе захоплення?

– Малюю, цікавлюсь ядерною фізикою і зокрема термоядерними дослідженнями. Коли час дозволяє, вивчаю німецьку мову і тренуюсь. Взагалі люблю проводити час з собою. Якщо поставити вибір: чи залишитись вдома, чи сходити або ж поїхати кудись – виберу залишитись дома. Звичайно, мені цікаві місця, в яких я не була. Але якщо в мене є бажання побути вдома, малювати, або ж приготувати смачний десерт (звичайно, що для когось) або ж потренуватись, то моя відповідь очевидна. Також обожнюю макіяж, колись навіть хотіла бути візажисткою, тому приділяю йому багато часу. Можливо, саме через те, що люблю красу і з'явилася тяга до пластичної хірургії.



– Розкажи щодо малювання, хто тебе надихає?

– Можу сказати з впевненістю, що я – творча особистість. Закінчила музичну школу і вмію грати на саксофоні, але щоб не заважати сусідам, вирішили своє творче русло спрямувати у мистецтво малювання. Малюю для себе, як відчуваю.

– Хто є твоїм мотиватором?

– Мій тато Мирослав Дмитрович – він моє натхнення. Змалечку, дивлячись на нього розумію, що хочеться перейняти риси характеру та знання, які він уособлює в собі. Для мене мої батьки – це найцінніше, оскільки вони зробили для мене все. А тато – мій взірець прекрасного батька, люблячого чоловіка та доброї людини.

– Яка твоя мрія?

Щоб моя родина була разом зі мною. Переїхали до мене, оскільки роки ідуть, і я не хочу втрачати можливість насолоджуватись часом проведений з ними.

– Чи є в тебе друзі у Чехії?

– Так, зі всіма теперішніми друзями познайомилась там.

– Якісь чеські традиції перейняла?

– Завдяки моєму проживанню в Чехії, у мене з'явилася традиція святкувати іменини. В Україні – це свято не досягло такого розмаху, щоб відзначати, як тут.

– В тебе чудовий стиль одягу, звідки ти черпаєш ідеї?

– Він різний і залежить від настрою. Інколи я надихаюсь фільмами Квентіна Тарантіно, а інколи американським хіп-хопом, тоді образи виходять більш-менш сучасними. Можливо комусь це здається незрозумілим, але я люблю стиль 2000-х.





– Чи підтримують тебе близькі у манері одягатись?

– Скажімо так, я одягаюсь, як відчуваю і хочу. У Празі всім байдуже, як виглядаю, що одягаю, вони цікавляться своїм життям. Напевно, Чехія навчила жити без кордонів у голові, враховувати свої бажання. Я не можу сказати, що я чогось досягла вже у свій вік, але кожен досвід та урок чогось вчить та змінює мене. Живу зараз, не будую планів на майбутнє, в мене є поставлена ціль, заради якої я навчаюсь та працюю над собою.

Коментарі
Загрузка...
19 січня
Сьогодні
Вчора
17.01.2021
16.01.2021
15.01.2021
14.01.2021
13.01.2021
12.01.2021
11.01.2021