Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Обличчя Району: перукарка-модельєрка Оксана Цапар

18:00 04.01.2021
4650

Зачіски, випічка, різного роду хенд-мейд – це те, без чого не уявляє собі життя наша героїня рубрики Обличчя Району перукарка-модельєр Оксана Цапар родом з села Павлово, що на Свалявщині. В дитинстві вона взяла ножиці до рук і зрозуміла, що це – любов назавжди, а відтоді пройшло більше 30 років. Її талант та відчуття оцінили тисячі клієнтів з різних точок світу: від сусідньої Білорусі до Італії, Німеччини та Америки, а також багато відомих та визначних українських особистостей. Вона бачить душу людини та торкається її у свій незвичайний спосіб. Про те, як це бути народженим перукарем майстриня поділилася з інтернет-виданням Район.Свалява за чашечкою теплого чаю.

Розкажіть будь ласка про свою діяльність? Коли з’явилось бажання спробувати цю непросту справу?

– Та, напевно, з дитинства, років біля 7, а, можливо, навіть менше. Пам’ятаю, що спробувала зачісувати ляльки, і мені це настільки сподобалось, що в той самий момент зрозуміла – хочу займатись зачісками все життя. До речі, думка про це мене переслідувала все моє дитинство, тому на питання «Ким мріяла стати в дитинстві?» відповідаю однозначно: перукарем!

Як говорять в народі, «мрії збуваються», тож зараз Оксана працює в салоні краси, який орендує разом зі своєю напарницею на території санаторію «Квітка Полонини».

Як до вибору професії поставились ваші батьки?

– Батьки завжди підтримували мене. До речі, у нашому селі була на той час майстриня по зачіскам з великим досвідом роботи, і я, наскільки могла, дивилась за тим, як вона працює, і, наче губка, поглинала побачене. А вже згодом спробувала теоретичні знання на старшій сестрі Мар’яні. Зачіска вдалась. У підлітковому віці після закінчення школи, коли поступила на навчання у Професійно-технічне училище №15 за фахом «Перукар-модельєр», то виявилось, що свої перші зачіски я робила по технології, яку нам викладали на парах.

Коли заробили свої перші, як то кажуть, «кровні» гроші?

– Так зразу і не згадаєш, напевно, років у 14. Це був цікавий досвід, вже на той момент у своєму селі я заробила собі довіру серед односельчан і впевнено робила невеличкі стрижки та зачіски спочатку рідним та знайомим, а далі вже, як то кажуть, самі знайшли мене (сміється, – авт.).

Що можете розповісти про свою працю в загальному? Що найбільше вам подобається у роботі?

– Перше, що найбільше мені подобається, це пробувати щось нове. Я не боюсь експериментів, не боюсь виходити за рамки. Здебільшого люди, які працюють в даній сфері, роблять це, так би мовити, за шаблоном. Я ж не боюсь змін, скажу більше, не уявляю себе без них. Тому постійно вдосконалюю свої знання, відвідую різні навчання, тренінги, конференції по заданому напрямку роботи. Це – як свіжий подих для мене.

За час вашої діяльності хто був вашим наймолодшим клієнтом, якого вам довелось стригти, чи робити зачіску?

– Наймолодшим, напевно, був хлопчик якому менше року. То була така невеличка зачіска до дня народження. А загалом з діток в мене, зазвичай, старші, скажімо 2 клас і вище. Здебільшого просять виправити попередні стрижки або терміново виручити та підготувати до свята дитину. Мене навіть якось так і прозвали «паличка-виручалочка» (сміється, – авт.).

А найстарший клієнт якого вам довелось стригти чи працювати з волоссям?

– Це була жіночка років 65, яка попросила мене змінити їй зачіску, адже до цього моменту вона користувалась послугами лише однієї перукарки, і, відповідно, стрижку носила також одну. Я запропонувала своє бачення, вона погодилась, їй сподобалось, і так ми розпрощались. Проходить 1,5 року вона приходить і просить повторити минулу працю, адже повернувшись додому жаліється, що ніхто не міг створити таку ж зачіску. Надзвичайно приємно отримувати такі відгуки від клієнтів. Це заряджає!

Розкажіть будь ласка про найнезвичайнішу історію, яка сталася з вами за всю кар’єру?

– Найнезвичайнішу? Якщо згадувати таку, то в голову приходить моя поїздка в Київ до хороших знайомих, які «просто» покликали нас з чоловіком до себе на весілля. Ми приїхали і буквально залишалось три дні до весілля. Так співпали карти, що наречена не могла підібрати собі зачіску, яка би їй сподобалась, і трішечки впала у відчай, проте батько нареченої дізнався, що я працюю перукаркою і запропонував мою кандидатуру. Я погодилась, але ж з собою не мала інструменту, бо прийшла на весілля як гість, а не професіонал. Цю проблему батько вирішив, зібравши всі необхідні інструменти, які я попросила, за лічені години з усіх точок Києва. Весілля відгуляли, наречена виявилась задоволеною, а її батько подарував мені за зачіску дуже гарне атласне малинове плаття, яке до сих пір залишила собі на згадку про те весілля (сміється, – авт.).

Стрижка, яка найбільше вам запам’яталась?

– Про цей момент я згадую зі сльозами на очах. Приходить до мене в салон жінка з ідеальною зачіскою, сідає і просить зробити щось з її волоссям. Я заперечую, що немає тут чого підправляти, все супер. І в той момент вона знімає перуку, а під нею буквально декілька волосин. Я була в шоці, адже за розмовою виявилось, що в неї рак, і не так давно волосся в неї випало після чергового курсу хіміотерапії. Я зробила все, що змогла… Пройшов рік. Вона заходить до мене в салон і говорить: «Ви знаєте, після того, як ви мені зробили стрижку, в мене почало рости волосся». Я побачила, що з моменту останнього візиту в неї дійсно більше ніж на 60% відновилось волосся. Це для мене було справжнім шоком.

Яка найкумедніша історія?

– Згадую далекий 2006 рік, народження першої дочки. Медсестри якось дізналися, що я перукарка, та попросили одній з них зробити стрижку.

На що відповіла однозначно: «В даний момент мені не до цього» (сміється, – авт. )

Був також один момент, коли прийшла до мене жінка з чоловіком. Як виявилось в розмові, він – італієць, вона ж – українка, проте давно переїхала в Італію, вивчила мову та вийшла там заміж. Просить мене зробити чоловіку зачіску, він сідає і бачить фото на календарі з Віталієм Кличко, і питає мене щось італійською мовою, показуючи пальцем на фото Кличка. Я подумала, що він просто запитав мене, чи це дійсно Кличко на фото, тож відповіла «Yeah», він здивувався. Як виявилось потім, він питав мене, чи був Кличко серед моїх клієнтів. Так і розійшлись з ним з думкою про те, що серед моїх клієнтів був відомий боксер (сміється, – авт.).

А чи були серед ваших клієнтів дійсно відомі особистості?

– Є і такі, Акордеоніст-віртуоз Юрій Дякунчак, поет Вячеслав Радіон, який, до речі, за той час, поки я робила йому зачіску, написав для мене вірша, заслужені артисти України брати Яремчуки, Кушина Ростислав, переможець телепроектів на каналі 1+1 «Голос країни» та «Битва хорів», а також володар Першої премії вокалістів у Лондоні при патронаті королівського дому в 2013 році.

Та багато інших. Я навіть не пригадаю всіх імен.





З яких найвіддаленіших континентів приходили до вашого салону?

– Напевно, Америка. Одна дівчина з подругою приходила відпочивати в «Квітку Полонини», і її товаришка захотіла обновити стрижку. Вони вирішили зайти до мене в салон. Виявилось, що вона – українка, давно працює в Америці, причому також перукаркою. Ми розговорились, і вона сказала подрузі, що її волосся в надійних руках (сміється, – авт.).

З того моменту вони ще двічі приїжджали до нас відпочивати в санаторій і постійно заходили до мене на зачіску. Були також клієнти з Азербайджану, а саме з Баку один відомий в їх країні професор, прізвище правда не пам’ятаю, з Білорусії, з Італії, Німеччини, багато лікарів, суддів, адвокатів. Але це, зазвичай, виявлялось в кінці розмови, бо для мене людина – це в першу чергу людина, а статус на другому місті.

Чи є у вас ідеальний «рецепт» зачіски?

– Ідеальний рецепт не скажу. Я завжди бачила, яка зачіска пасуватиме тій, чи іншій людині, в першу чергу до душі. Це, напевно, і є мій основний рецепт.




Чим полюбляєте займатися, окрім основної роботи?

– Для мене робота і є хобі, але помимо неї, коли була в декреті, навчилась готувати різного роду торти, випічки. Роблю хенд-мейд, бо я така людина, що мушу постійно чимось займатися, тому не уявляю себе без поповнення нових інтересів.






Муза, розкажіть що для вас є музою?

– Я – алхімік, так говорять про мене друзі, тому експериментую, додаю щось нове в життя і цим самим надихаюсь.

Давайте поговоримо про подорожі: яку країну чи місто хотіли б відвідати?

– Напевно, безлюдний острів (сміється, – авт.). Я люблю тишу і спокій через перенасичені дні, тому інколи так бракує тиші.

Розкажіть про улюблені місця в Сваляві?

– Таких небагато проте є: це кав’ярня «Ben Sweet», де мені особливо імпонує домашня атмосфера закладу.

Поділіться з нами найприємнішим спогадом з дитинства.

– День святого Миколая! Пам’ятаю, як учора, що побачила на вулиці святого Миколая у костюмі з мішечком на спині, і про себе загадала, що хочу іграшки, мандаринки та багато ірисок. Так і сталося. Вдома ввечері вже на мене чекали подарунки в чобітках, та помимо того довгий «Прутик», так він мені запам’ятався, що я подумала: «За що? Що я не так зробила» (сміється, – авт.).

Яких традицій дотримуєтесь в сім'ї?

– В принципі, всіх свят стараємось дотримуватися, на Святвечір обов’язково всі 12 страв готуємо, всі у вишиванках, і всі разом.

Три речі, які б ви взяли з собою на безлюдний острів?

– Можу сказати, які б точно не взяла з собою: це телефон в першу чергу (сміється, – авт.).

Єдине, кого б я взяла – це чоловіка і діток.

Які книги значаться у вашій бібліотеці?

– Чесно, не маю часу вичитувати книги. Я люблю Біблію, знаходжу для себе багато чого цікавого в ній, та читаю різного роду духовну літературу.

Лист собі 15 річній…

– Ой, напевно, написала б одне: «Не роби поспішних висновків та дій».

І на завершення, про що мрієте останнім часом?

– Мрію відкрити вдома власне кафе, де люди б могли в затишній атмосфері поспілкуватись одне з одним.

Спілкувався: Анатолій Молнар

Фото: Марина Молнар

Коментарі
Загрузка...
19 січня
Сьогодні
Вчора
17.01.2021
16.01.2021
15.01.2021
14.01.2021
13.01.2021
12.01.2021
11.01.2021