Обличчя Району: художниця, дизайнерка та викладачка Ванда Дорош-Майор

«Ніщо і ніколи не замінить людині простого щирого спілкування», – сказав Василь Маровді.

Затишна атмосфера та смачна кава… Такою ж затишною була й розмова з сьогоднішньою гостею рубрики Обличчя.Району – художницею, графічною дизайнеркою та викладачкою в дитячій школі мистецтв Вандою Дорош-Майор.

Про життя від дитинства й до сьогодення говорили з нею протягом години і навіть не помітили, як швидко пройшов час. Вона – проста, творча, аналітична та зосереджена, і це цікаво, адже моменти, коли поєднуються всі ці якості в творчій людині – велика рідкість.

А зустрілись ми з Вандою в одній із затишних кав'ярень міста. Свалявчанка прийшла в супроводі чоловіка. Ще здалека вони бачать мене та підходять з усмішками на обличчях. Зустріч обіцяє пройти у невимушеній атмосфері, тож нам приносять кавове замовлення і ми розпочинаємо:

– Перше питання, як зазвичай, буде про дитинство. Розкажи, яким воно було в тебе?

– Звичайне щасливе дитинство: дві бабусі й дідусь, які мене дуже любили тому, що я була першою онучкою, далі пішли хлопці (сміється, – авт.). Пам’ятаю, я частенько ходила з ними на роботу на механічний завод в Ужгороді, де вони працювали, там мене вже знали всі (сміється, – авт.).

– З чого почався твій потяг до творчості?

– Все дуже просто: на горищі знайшла тітчині малюнки. Вона теж колись відвідувала гурток образотворчого мистецтва. Я спробувала перемалювати їх і тут, як то кажуть, «понеслося» (сміється, – авт.). Про олійні фарби я тоді ще навіть не чула і тому перша спроба намалювати ними потерпіла повне фіаско (сміється, – авт.) Як виявилось потім, водою їх не розбавляють та й сохнуть вони довго (сміється, – авт.). До речі, перші роботи до цих пір зберігаються на горищі. 

– Що було після того, як ти намалювала першу картину? Чи зрозуміла, що хочеш займатись художнім мистецтвом все життя?

– Зовсім ні! Далі я активно зайнялась пошуком себе: гра на фортепіано, танці… До речі, фортепіано на якому я грала колись, й досі збереглося у нас, і в даний момент на ньому грає моя донька.

– Як проводила час в дитинстві?

– Навчання та дім, вихідні у бабусі. Підлітком я була спокійним, друзів було в мене мало, тому дитинство пройшло без пригод (сміється, – авт.).

– Коли настав час обирати, чим займатись в житті?

– Далі був напевно 9 клас і пора було визначатись з вибором життєвого шляху. Прийняти рішення допомогла мама. Вона бачила в мені схильність до малювання і підтримала мій вибір вступити до художнього коледжу ім. А. Ерделі. Після коледжу продовжила навчання в ЗХІ (Закарпатський художній інститут). Вчитись на те, що мені не подобається, я не хотіла, тому вибрала Художній коледж, адже на той час вже досить добре малювала. 

– Як до твого вибору поставились батьки?

– Батьки завжди добре ставились до мого вибору, адже бачили в мене схильність до малювання. Тому вони були першими, хто підтримав мене у виборі професії.

– Під час навчання як проявлялись твої вже набуті навички? Вони заважали чи допомагали?

– Набуті навички допомогли здати вступні іспити, а далі їх потрібно було здобувати і вдосконалювати щоб отримати бажане! Без плідної праці немає результату! Перші два роки навчання виявилися найважчими.

– Щодо твого особистого життя: твій чоловік також художник, тож скажи, як ви знаходите спільну мову? Чи не буває у вас «забагато творчості» у стосунках?

— Ні, зовсім ні. Навпаки, ми допомагаємо один одному, консультуємо, так би мовити, інколи навіть спільно створюємо картини, а це дуже захоплює. А загалом прислуховуємось до думки одне одного.

1

– Поговоримо про музичні вподобання та фільми? 

– Про музику я можу говорити годинами, вона мені подобається, допомагає мені в творчості, допомагає налаштуватись на правильну хвилю, та й, в принципі, музика – це те, що супроводжує нас все життя, від народження і до смерті.

– А як щодо фільмів?

– Для мене хороші фільми – ті, що викликають в тебе розумні емоції. Люблю фільми про вампірів, романтику, готику. Найулюбленіший фільм для мене це «Сутінки» – там є все, що я хочу бачити у хорошій кінострічці.

– Що для тебе творчість?

— Творчість – це моє життя.

Всередині нашої розмови ми не могли не торкнутися теми мрій та подорожей, улюблених місць в Сваляві, подарунків та багато іншого, на що Ванда залюбки відповіла, допиваючи своє ще гаряче американо.

– Куди хотіла б поїхати у подорож?

— Мрію подорожувати. Першою буде Італія, адже нас давно вже кличуть туди в гості. (сміється, – авт.).

– Улюблені місця в Сваляві?

— Оскільки я люблю каву, то це, звичайно ж, кав’ярні. А якщо чесно, то добре там, де хороша атмосфера і приємні люди.

– Розкажи про найтепліші спогади з дитинства?

— Подорож за кордон – у Будапешт. Ця подорож була дуже довгоочікуваною. Тоді їздив потяг, який ставав під «кожним деревом» (сміється, – авт.), тож ми їхали цілих вісім годин. Тоді це здавалося вічністю. Не те що зараз, сіла в Інтерсіті – й за чотири години ти вже на місті. Не вірила очам, що я за кордоном. Всі ці вогники міста просто зачаровували!

– Яких традицій дотримуються у вашій сім'ї?

—Традиції збиратися разом за обіднім столом, всі свята разом і так далі. Ми це прививаємо і своїм дітям. Це важливий елемент у їх вихованні.

– Нещодавно був День святого Миколая. Який подарунок найбільше запам'ятався тобі?

— Мені запам’ятовуються не стільки подарунки, скільки емоції кожного, такі моменти є найприємнішими.

– Ким хотіла бути в дитинстві?

— Не повіриш, але ніким (сміється, – авт.). Про це просто не думала.

– Три речі, які ти б взяла з собою на безлюдний острів?

– Ну куди ж я поїду без своєї любимої сімейки! (сміється, – авт.). А ще я люблю комфорт і домашній затишок. Тому без цього списку буде важко уявити себе на безлюдному острові.

– Які книги є в твоїй бібліотеці?

– Останнім часом читаю одну поезію тому, що маю знайомих поетів і поетес, один із таких знайомих Анатолій Молнар. Знаєш такого? (сміється, – авт.). Літератури в нас багато усілякої, в основному про мистецтво. Любов до книжок старалася прививали також і своїм дітям. Ні один вечір не проходив без читання. Миколай до подарунків завжди додавав і книжки.

– Що б написала у листі собі 15-річній?

— Складне питання. В житті нічого не буває просто так. Якщо я задоволена теперішнім, значить в минулому все було так, як мало бути.

– Що побажаєш нашим читачам?

— Нинішній світ дуже жорстокий. Бажаю всім добра, здоров’я, миру. А молоді хочеться побажати, щоб читали побільше книг, спілкувались одне з одним та поменше сиділи в гаджетах. 

Спілкувався: Анатолій Молнар 

Фото: Андріана Бігар