Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«Не хочу бути «глухим» трударем пера», – Анатолій Молнар

22:30 23.10.2020
1563

«Друзі! В цю осінню пору так і хочеться огорнути себе в теплий плед, заварити імбирного чаю, сісти в крісло біля вікна та взяти до рук цікаву книгу». Такими словами свою п'яту книжку – «Дні кольорові – дні загадкові» – на особистій сторінці у соціальній мережі Facеbook анонсував наш земляк, закарпатський поет Анатолій Молнар. Потім про цю новину написав онлайн-тижневик «Ясно», пізніше на одному з регіональних телеканалів з’явився інформаційний сюжет, а згодом мережу підкорив навіть ролик про те, як із-під друкарського верстату з’являється обкладинка чергової творчої ластівки.

Для тих, хто ще не бачив, скажу: праця кардинально відмінна від усього, що шанувальники творчості Анатолія Молнара могли бачити раніше. Відрізняється й форматом (такий собі міні-міні лук 15х15), і поетичним та ілюстративним наповненням з віршами «кольорового настрою» та яскравими малюнками. І якщо глибину внутрішнього світу поета пізнаємо завдячуючи виключно словам, що із вуст досвідченого декламатора здатні звучати, як музика, то ілюстрації до творів – це ще один, а точніше – кілька неймовірної краси образотворчих шедеврів, справжня втіха, для глядацько-читацьких очей. Насолоджуючись таким цікавим поєднанням творів, у них хочеться пірнати, кутатися, злітати – їх навіть хочеться куштувати на смак. А втім, воно і не дивно, адже ілюстраторкою збірки стала мегаталановита київська художниця Марина Свида-Яковенко.

Тож про те, що спонукало Анатолія до нового творчого тандему, чому оформленням його книги займалася художниця зі столиці, чи дорого нині видавати власну книгу, а також про те, як поет ставиться до критики, кому завдячує успіхом та чому не хоче бути схожим на інших, читайте в ексклюзивному інтерв’ю:

– Це вже не перша твоя книга, адже до цієї ластівки були «Молодість ХХІ», «Future», «Untitled»…

– А між тим, був іще один цікавий доробок – «Баламутикам» – віршована книжка для дітей, котра, переконаний, буде цікава і багатьом дорослим. Її ілюстрував голова творчого об’єднання «Арт-Свалява», мій добрий товариш, знаний на Закарпатті та за його межами художник Віталій Дорош. Якось я пожартував, що окрім основного свого заняття – малювання картин, – Віталік має дуже гарне хобі: колекціонувати творчих людей (сміється, – авт.). Жарти жартами, але згуртовувати біля себе талановитих постатей мій друг справді вміє.

Когось до Києва, як гласить добре знане прислів’я, язик доводить, а мене зв’язав зі столицею чи не всюдисущий Facеbook. Погортавши frends-стрічку цім бори-Дороша, я й натрапив на ілюстраторку своєї … е, ні – нашої майбутньої книги. Звернув увагу на те, що перше із двох прізвищ молодої жінки поширене для Закарпаття. Клацнув, а там… Малюнки такої краси, що аж несила відвести погляд. Сам хвилин із 7-8 один лише бутон троянди роздивлявся (сміється, – авт.). І таким мені оте малювання видалося красивим, що я вирішив: «Маринині роботи мають бути у моїй книжці».

– Отакої! То виявляється, для успішного тандему достатньо мати у друзях художника, творчість якого знають як мінімум на трьох із шести континентів? Не заздриш такій популярності?

– Зовсім ні! Навпаки – пишаюся тим, що маю такого обдарованого друга, роботи якого знайшли свого поціновувача в Америці, Азії та Європі. Та я теж задніх не пасу: офіційно поетичну діяльність почав наприкінці 2018-го, а моя «Future» цього року вже й на березі Шрі-Ланки засмагала (сміється, – авт.).

– Родзинкою «Баламутиків» є те, що написана збірка на закарпатському діалекті, а у чому полягає винятковість ваших із Мариною «Днів…»?

– (Посміхається, – авт.) Якщо «Баламутики» не враховуючи оформлення обкладинки, вийшла за образотворчим жанром цілком графічною, то «Дні кольорові – дні загадкові» – це наше напрацювання у кольорі. Радий, що Марина погодилася ілюструвати збірку. Перші кілька робіт надіслала мені вже за два тижні. Вона – дуже працьовита і взагалі велика молодчинка. Чесно кажучи, був вражений, коли довідався, що, працюючи над спільним проєктом, усі роботи жінка створила «з нуля», не використавши жодного ескізу із творчих архівів. До слова, киянкою мисткиня є лише за пропискою. Насправді Марина Свида-Яковенко також може вважатися гордістю всіх містян, адже народилася і виросла вона у Сваляві.

– Хотіла спитати, із якими труднощами стикаєшся на шляху презентації своєї творчості широкому загалу, та помітила, що на твоєму обличчі сяйнула якась особлива посмішка…

– Просто «Винятковість ваших із Мариною «Днів…» прозвучало так трепетно… Моя дружина, також має це ім’я, тож при цих словах я подумав про неї. Я ж просто пишу так, як пишеться, а про передпрезентаційні творчі труднощі варто у моєї жінки питати – це вона мені у всьому допомагає.

– То всі вірші Анатолія народжуються, так би мовити, «ідеально причепуреними», чи все ж таки у кожному конкретному випадку доводиться працювати, не покладаючи рук?

– Якщо буквально конкретизувати, то «не покладаючи окулярів та орфографічного словника». Толік, звичайно, грамотний, бо ж багато читає й на пунктуації розуміється, однак, під час друку мимоволі виникають технічні помилки. Іноді, перечитуючи вірш, усвідомлюючи, що слово «не личить» до конкретного рядка, змінюю його. Але намагаюся робити це так, аби вірш чи куплет не втрачали ані розміру, ані смислового навантаження, – розповідає Марина Молнар.

– Ось, що значить її «свіже око», – посміхається Анатолій.

– Видати збірку нині обходиться дорого?

– Чесно кажучи, задоволення не з дешевих, та всякчас – потішних, бо ж погодьтеся: для будь-якого автора вихід у світ його праці – завжди свято.

Чи не вперше до широкого читача дійшло більше десятка робіт ілюстраторки, та ще й у такому, доступному і за ціновою політикою, і за зовнішнім виглядом форматі. На мистецьких аукціонах кожна з її робіт вартувала б до десяти тисяч гривень щонайменше, а так купив собі книгу – і одразу естетично аж двічі збагатився.

Та й працівники ужгородської друкарні «Бреза» постаралися на славу: ексклюзивний «кишеньковий» формат та барвисте наповнення – думається, що книжка стане вірним супутником не лише тих людей, які кохаються у слові, але й чоловіків-романтиків та світських панянок.

Що ж до мене, то наша спільна з Мариною Свидою-Яковенко «Дні кольорові – дні загадкові» – особлива, бо ж не витратили на неї ні копійки власних коштів. Видання повністю профінансував один із приватних підприємців – свалявчанин Олександр Салій. Чоловік випадково натрапив на один із недавніх авторських віршів у Фейсбуці, перейшов на мою сторінку, прочитав ще кілька творів, затим зателефонував і запитав, чи не має у моєму «загашнику» якогось творчого проєкту. Якби не Олександр Салій, то книжка чекала б свого виходу пів року як мінімум, а небайдужий до розвитку культури рідного краю чоловік допоміг нам просто за «спасибі».

– Чекай, чекай, ти хочеш сказати, що усі твої вірші вільно, так би мовити, блукають інтернетом, а тобі запросто можна подзвонити і сказати свою думку про них?

– Майже. Шанувальникам я завжди радий і завжди відкритий до спілкування. Нині особисту сторінку у соцмережі має багато громадських діячів та навіть політиків світового масштабу, не кажучи про людей, які соціальною активністю не займаються. Тож коли стане необхідність оцінити якихось із моїх віршів – лишайте коментарі, вподобайки та ... зауваження. Не хочу бути «глухим» трударем пера, мовляв: «Я – митець, і саме так і тільки так, а ніяк інакше, бачу». Коли починав писати, то, звісно, боявся критики – нині маю сміливість відверто у цьому зізнатися.

Час та оточення навчили мене бути вдячним своєму читачеві не лише за «сердечка» та «репости», а й за критику також. Звісно, я не сприймаю абсолютно «геть усе», – реагую лише тоді, коли зауваження об’єктивні (наприклад, коли чую побажання «щось змінити» кілька разів), бо ж моя творчість тому і подобається, що вона – моя, а не чиясь. І, так – вірші можна читати у вільному доступі. Щоправда не всі, бо інакше видавати книжки не було б сенсу. Вірш спочатку потрапляє у книгу, а вже потім – до «всесвітньої павутини». Все ж таки мистецтво має бути доступним.

– Не боїшся, що така активність «на два фронти» – друкований та віртуальний – зведе видавання віршів нанівець?

– Ні, адже книга завжди буде і залишатиметься актуальною, хто б і що там не казав. Купивши книгу, читач користується можливістю причаститися до віршів першим, а в інтернеті той чи інший вірш можна просто не знайти.

Якщо коротко: читати, хай і безкоштовні, але хаотично розміщені вірші з екрану монітора за рік чи пів року опісля виходу – все одно, що дивитися трансляцію Олімпійських ігор за тиждень після їхнього завершення. Думаю, шанувальники спорту мене зрозуміють.

– Тож книга Анатолія Молнара та Марини Свиди-Яковенко «Дні кольорові – дні загадкові» – про що вона?

– «Дні кольорові – дні загадкові» — книжка віршів та кольорів вашого настрою.

P.S. Можна було іще багато про що розпитувати, але цю красу варто бачити на власні очі. Презентація вже зовсім скоро!

Текст: Надія Дорош

Коментарі
Загрузка...
29 листопада
Вчора
27.11.2020
26.11.2020
25.11.2020
24.11.2020
23.11.2020
22.11.2020
21.11.2020
20.11.2020