Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«Те, що діти доглянуті й викупані в любові – заслуга дружини», – Андрій Гуледза

19:00 23.10.2020
5391

Наше інтерв’ю юрист та благодійник Андрій Гуледза призначив у готельно-ресторанному комплексі «Затишок», що неподалік Сваляви. Цей заклад – одне з «дітищ» сімейного бізнесу. Зайшовши до ресторану, розумієш, що тут все – гарно, зі смаком, чітко і виважено, одним словом, затишно. Персонал надзвичайно приємний і відповідальний, всюди чисто та охайно.

На розмову Андрій приїхав заклопотаний і зосереджений. Лише після 20-ти хвилин спілкування співрозмовнику вдається розслабитися, адже робочий день закінчився і всі сьогоденні справи вирішені. Проте, як виявилось, робота кипить до ночі, бо час від часу телефонують, аби проконсультуватися, порадитися або відзвітуватися. А до роботи наш співрозмовник ставиться вкрай відповідально. Тому нам хочеться зазирнути по той бік життя, де Андрій Гуледза – не лише поважна особа, а й люблячий чоловік і тато.

Ви – корінний свалявець. А що для вас Свалява?

– Кожна сім’я тримається на батьках. Так от Свалява для мене і є мої батьки, моє коріння. Я тут народився і виріс, тут Боженько дав мені щось досягти. Тут для мене місце, з якого все починається. В своїх же ж стінах і рана скоріше заживає.

Ви тут народилися. Чи змінилася Свалява з часів вашого дитинства?

– Однозначно, зміни є, адже світ змінюється. Щось в кращу сторону, щось в гіршу. Іде як прогрес, так і регрес. Але якщо на все дивитися в порівнянні, то ми відстаємо, на жаль. Мало б бути ліпше.

У кожного міста є якась своя особливість. Наприклад, Львів асоціюється з кавою і туризмом, Чернівці – з освітою. В чому може бути «фішка» Сваляви?

– Нам не треба винаходити велосипед. Я буваю закордоном і там, як не крути, все красиве. Дороги ідеальні, будинки, як з картинки. Стоять, на перший погляд, пересічні приміщення, в яких, як потім виявляється, розташоване виробництво, де працюють люди. В них усе поєднується з природою. І Свалява такою має бути. Наш регіон завжди був центром мінеральної води, хоча, по факту, отих родовищ в самій Сваляві нема, вони є в навколишніх селах. Виходить, що ім’я є, а штанів нема.

У нас був величезний лісокомбінат – виробник меблів на весь Радянський союз, величезний хімзавод, потужний завод «Електрон». Окрім гігантського промислового потенціалу ми ще й мали грунтовну санаторно-курортну базу. Всім цим Свалява зробила собі ім'я, яке зараз призабулося. Нам треба це обов'язково виправити.

Ми всі маємо бути вдома, бо дім – це затишок, спокій, сила і захист. Боженька всіх нас любить, я завжди це повторюю, і дав нам таку файну країну, файне місце, де ми живемо. У нас не було таких трагедій, як в Чорнобилі, у нас є природні ресурси і в нас є люди, які знають, як заробити і заробляти. Тому Свалява – це має бути симбіоз, приклад як поєднується природа і економіка – дві речі, які, на перший погляд, не поєднувані. У Європі змогли це зробити і ми зможемо. У нас є все для цього, просто ми повинні використати це правильно, ефективно і з користю для всіх, а не для окремих персон.

Настає момент, коли ти маєш думати вже не про те, як накопичити свій капітал, а як прожити життя з користю. Тому що коли тобі дали шанс стати успішним, то ти повинен зробити все можливе, аби й інші мали шанс чогось досягти. Повинне бути розуміння, що життя дане Богом не тільки для того, щоб брати, а й щоб давати.

Що ще можна змінити у вашому місті, аналізуючи закордонний досвід?

– Я переконаний, що Свалява має бути для свалявців. Тільки ті, хто тут народився, зростав, живе чи хоче жити, знають, що найбільш необхідно їм самим. Тут не треба зміни, бо вже немає що змінювати. Нам потрібна нова Свалява. Не варто по кілька разів замінювати і латати асфальт, бо, можливо, взагалі варто перенести цю дорогу. Нам треба по-іншому дивитись на речі. Наші батьки дивились на все з одного боку, ми дивимося з другого, а наші діти будуть дивитися з третього. Це природня зміна світогляду.

Я, наприклад, не хочу, щоб мої діти в якийсь момент дорікнули мені, що тато мав можливості для покращення їхньої маленької батьківщини, але не використав їх. Кожна людина зобов'язана робити свій внесок у життя. Хтось повинен будувати, хтось – вчити, хтось – лікувати… Кожен має займатися своєю справою і не нарікати на те, що щось не так. Зараз всі навчилися вимагати, але щоб щось вимагати, потрібно робити активні дії. Навіть в Біблії написано, що людина має працювати.

Пригадайте свій перший заробіток.

– Я навчався у Чернігові. Всі мої друзі курили, а я не курив і не пив взагалі. То був 1992-й рік і я мав таке собі хобі – робив з порожніх пачок від цигарок роботів. Так от пішов у магазин, купив цигарки і поштучно їх продавав: і собі на кишенькові витрати мав, і макет робота складав (сміється, – авт.).

В мене завжди так: я постійно повинен бути в русі, щось думати і робити. Це для мене життєво необхідно, бо я люблю створювати щось, ставити його на ноги і йти далі. Мені всі кажуть: «Скажи, коли в нас вже буде «Стоп», коли вже буде кінцевий план?». А я пояснюю, що можу показати кінцевий план, але лише на сьогоднішній день, бо завтра він вже буде інший, більш розширений. Якщо чесно, я на роботу ходжу не стільки для того, щоб заробити гроші, а щоб щось створити. І у мене це виходить.

З чого починався ваш професійний ріст?

– Моя мама була державним нотаріусом. Ще в юності я ходив до неї на роботу, допомагав укладати документи, пробував робити проекти договорів. Власне, й пішов по її шляху. Я завжди мав різносторонні інтереси, тому й наш сімейний бізнес розвивається у кардинально різних напрямках.

А улюблений напрямок є?

– Однозначно, юриспруденція. Вона мене систематизувала, тому в мене все є по поличках і по порядку. Принцип нотаріату полягає у його безспірності. Ти чітко знаєш, що можна, а що не можна. Всі твої дії регламентовані. Якщо хтось не знає, як можна працювати «по-білому», то я не знаю, як так не працювати. Я працюю або законно, або ніяк.

Ви були слухняною дитиною?

– Ще й якою! Дуже слухняною, я і дотепер такий (сміється, – авт.). Навіть жодного разу ані школу, ані технікум, ані університет не прогуляв.

І мама ніколи не сварила?

– Бувало, що за дівчат сварила (сміється, – авт.). Мама в мене дуже класна була. Коли її вже не стало, я ще більше усвідомив, як сильно вона мене любила і як сильно мені її не вистачає.

Які сімейні традиції вам подобаються?

– Ми жили на квартирі і завжди у неділю мама могла до обіду поспати. Тато ж зранку вставав і йшов смажити картоплю з м'ясом та дрібно різав свіжу капусту. Ми з братом брали дві табуретки, з яких робили стіл, бо місця було мало, і мали собі такий гарний сніданок в спальні. Так от, це була найсмачніша картопля в моєму житті!

А вже у моїй нинішній сім'ї в неділю ми готуємо млинці.

Ви сам теж готуєте?

– Готую. Моя фірмова страва – смажена картопля з м'ясом (сміється, – авт.). Я вам скажу, що і прибирання, і косіння трави вдома, і приготування їжі досить корисне, бо певним чином тебе перезавантажує.

Чим ще перезавантажуєтесь?

– Моїми дітьми, бо це – найкраще, що у мене є.

Що вам дало батьківство?

– У мене тут дещо двоякі висновки. До народження моєї старшої доньки я чітко знав, що усе буде так, як я вирішив, і ніяк інакше. Тобто, як я сказав, так і було. Все почалося з того, що я думав, що в мене буде хлопець, а народилась дівчина (сміється, – авт.). Боженько зверху вирішив, що моя старша донька, якій нещодавно виповнилося 17 років, живе в особливому світі. Тобто вона не така, як ми всі. І от вона мене абсолютно змінила. Я можу сказати, що є Андрій до народження доньки, і Андрій після її народження. Я по-іншому почав дивитись абсолютно на все. Спочатку навіть не те, що боровся, а доводив усім, що все таки буде так, як я вирішив. Але потім зрозумів, що є речі, які ти можеш змінити, і речі, які ти змінити не можеш. І тобі з цим треба жити...

Ви – суворий батько?

– Дуже суворий, але я страшно люблю всіх своїх дітей. Не треба, щоб вони про це знали, бо розбалуються (сміється, – авт.). Просто я вважаю, що кожна людина повинна мати свій внутрішній стержень. От як дерево, коли ти його гнеш, а воно стійко тримається на землі. Життя не поділяється на чорне і біле, воно значно складніше. Тому я й хочу, аби мої діти мали оту духовну внутрішню силу.

У міру своєї професії я часто зустрічаюся з батьками переважно чоловічої статі, які насправді не є батьками. Їх можна назвати в кращому випадку заплідниками. Коли вони шукають різні шляхи аби уникнути матеріальної і моральної відповідальності за своїх дітей. Або ж коли матері маніпулюють дітьми, не даючи їм спілкуватися з татами. От мені важко на це дивитися, бо то дійсно страшно.

Розкажіть про свою дружину.

– Вона добра і життєрадісна, хоча й з характером. Не така, як я (сміється, – авт.). Те, що наші діти доглянуті й викупані в любові – це велика заслуга дружини. Зараз, коли я йду на роботу, вони ще сплять, а коли приходжу з роботи, вони вже сплять. А ти мусиш працювати, бо без цього ніяк. Тож треба знайти оту золоту середину, щоб все поєднувалось з мінімальним дискомфортом для усіх членів сім’ї. Коли є правильні стосунки між чоловіком і дружиною, то цього дискомфорту немає.

Я дуже вдячний їй за те, що вона створила для мене надійний тил. Якби не її розуміння, терплячість і витримка, то я не досягнув би і половини того, що маю. І, якщо відверто, то вважаю за честь бути чоловіком такої жінки!

Дружина підтримує ваше рішення йти в політику?

– Ні. Виказувала своє «фе», але знає, що мене переконати неможливо (сміється, – авт.). Я точно не усвідомлюю до кінця, що мене чекає у політиці. Якось ідеалістично на це все дивлюсь, мабуть. Але я підтримую позицію моїх однодумців, що краще спробувати і знати, що ти не залишився осторонь. Я впевнено прийшов до цього рішення і хочу показати, що реально можна щось змінити у нашому житті. Щось надскладного не треба робити, а просто варто віддано працювати.

На вашу думку, влада і гроші змінюють людину?

– Багато людей з достатком втрачають людську сутність. Отримавши надміру, інколи забуваємо, хто ми є. Переконаний, що і гроші, і влада змінюють погану людину в гіршу сторону, а хорошу – в кращу. Якщо ти сильний, то ці речі не будуть тобою керувати. Знову ж таки, завдяки моїй професії я чітко розумію як це працює. Щодня ти стоїш перед правом вибору. У кожної людини повинна бути своя червона лінія, за яку не можна переходити.

Ви коли-небудь ризикували?

– Коли людина щохвилини приймає рішення, вона завжди ризикує. Просто є ризик прорахований, а є ризик ризикований (сміється, – авт.). Як казала моя мама, раніше ми дивувалися поганим людям, а тепер дивуємося хорошим. А довіра – це теж такий маленький ризик.

До кого, зазвичай, ідете за порадою?

– Зазвичай я ні з ким не раджуся. Звісно, слухаю думку одних та других, щоб отримати інформацію з різних джерел, але рішення приймаю сам. Раніше міг прийти до мами. Навіть не за порадою, а просто щось розкажу, вона мене погладить, поцілує, і я задоволений пішов.

Коли ми були малі, я ще навчався, у нас не було великих доходів, а мама з татом старалися забезпечити нас усім необхідним. Так от, коли я кудись їхав, тато завжди давав мені 5 карбованців, типу як талісманчик. І, що б у нас в сім’ї не відбувалося, коли хтось виходив з дому, йому завжди казали «Щасливо!». Цей такий маленький ритуал був обов’язковим, навіть якщо ви перед тим посварилися. Це вже потім ти усвідомлюєш, що саме на таких от дрібницях і тримається життя. Просто ми цього не цінуємо. Хтось каже, що гроші – головне. Гроші – це не самоціль, а просто спосіб досягнення цієї цілі.

Вам легко пробачити людину?

– Я пробачаю, але для мене ця людина вже немає ніякої цінності. Вважаю, що не завжди можна давати другий шанс. Кожна людина має право вибору: збрехати, чи сказати правду, дотримати слова чи уникнути відповідальності. Не обставини керують людиною, а вона ними. Все решта – відмовки. А життя надто коротке, аби витрачати його на вияснення якихось таких речей, які відбирають багато часу.

А визнати власну провину вам легко?

– Я вважаю, що якщо ти – сильний чоловік, то зобов’язаний це робити. Важко, звісно, але треба. І тому обов’язково просиш вибачення, бо тобі самому некомфортно. Якщо я усвідомив, що зробив помилку, то немає значення, велику чи дрібну. Я мушу за неї перепросити.

Тут нашу розмову перериває дзвінкий дитячий сміх. До зали вбігає енергійний хлопчик, обнімає тата і дає йому «цьом». Голос Андрія Гуледзи стає м’якшим, здається, ніби з обличчя сходить солідна строгість, на зміну якій з’являється теплота і, як кажуть діти, «смішинки».

Слідом за дітьми заходить і дружина Наталія – надзвичайно вродлива жінка. Стомлена, однак жодного слова докору чи нарікань. Розповідає, що познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком у квітні 2007-го року за парадоксально щасливим випадком: вона лежала у лікарні після операції, а Андрій, як шофер, привіз брата з дружиною її провідати. На запитання, чим же ж сподобався красуні, каже, що наполегливістю:

Він мені сказав, що все, я повинна завтра йому зателефонувати. А я не передзвонила. От цим мабуть, і подобалася (сміється, – авт.). Гарно дуже залицявся, був уважним, квіти дарував. Якось так все швидко закрутилося, що я й не зрозуміла, що трапилось (сміється, – авт.).

Поки наш головний герой відволікся на синів, запитуємо у дружини, який же ж Андрій Гуледза насправді тато і чоловік?

Якщо казати чесно, то його дуже не вистачає. Хотілося б більше, щоб приділяв уваги, але в нього дуже багато справ, він дійсно старається. Дітей не балує, строгий батько такий. Але дуже їх любить.

Тут діти наполегливо вимагають повернути їм маму, тож Наталія йде на дитячий майданчик. Але перед цим синочок зізнається нам по секрету, що вночі їсть з татом морозиво. Але це буде наша таємниця. Ми повертаємось до розмови з Андрієм:

Тещу мамою називаєте?

– Ні. Кажу «Бабушка». Я люблю свою тещу, вона в мене реально дуже файна. От на таких людях Україна може триматись. Насамперед я їй вдячий за те, що вони з чоловіком виховали чудову доньку, яка стала мені дружиною. Вона також любляча бабуся, що грає не останню роль.А ще вона дуже смачно готує (сміється, авт.).

Що для вас щастя?

– Щастя – це сукупність того, що приносить тобі задоволення і втіху. Це можливість провести час з коханою дружиною, подарувати радість дітям, зібратися з друзями за теплою бесідою, побачити світ, завести нові знайомства і споглядати результати своєї праці. Однак, в першу чергу, це все ж таки діти та дружина.

А взагалі навіть у негативі завжди є позитив. От, наприклад, літо, сонечко, ти хочеш піти покупатися. А тут дощ. Ніби і негатив, але ти ж можеш провести час з сім’єю, тобі легко і комфортно буде дихати. Щастя – воно усюди, просто треба його помічати.

Текст: Христина Гаєвська



Коментарі
Загрузка...
29 листопада
Вчора
27.11.2020
26.11.2020
25.11.2020
24.11.2020
23.11.2020
22.11.2020
21.11.2020
20.11.2020