Юрій Грига: «Щоб відродити Сваляву, мені потрібно два роки»

14 Жовтня 2020, 12:57
4544

Бізнесмен Юрій Грига – один із тих, кому вдалося перевиконати відомий план для чоловіків: будинок він побудував, двійко дітей виховав і дерево посадив!.. Аж 500 штук!

Саме стільки їх росте у саду фермерського господарства, яким керує пан Юрій. А ще численні овочі, фрукти і навіть шампіньйони – досить «капризний» бізнес. Проте вже протягом кількох років «Закарпатшампіньйон» є одним з найбільших агрогосподарств України.

Перед розмовою Юрій Грига влаштував для нас екскурсію на одному з останніх його проектів – ТОВ «Крок Вуд», що займається виготовленням меблів. З гордістю показує кожну деталь і каже, що знає роботу цехів на усіх процесах, адже особисто тестував усе обладнання.

«Я ж не можу поставити людей за те, чи інше устаткування, не переконавшись, що воно працює чітко і правильно», – пояснює керівник.

У цехах, на диво, чисто, робота кипить. Працюють тут і чоловіки, і жінки. За їхньою реакцією розуміємо, що перебування директора у виробничій зоні – не рідкісний випадок, а звична справа. Та й сам пан Юрій каже, що успішний очільник має знати і розуміти, як працюють усі підлеглі, незалежно від статусу. Бо тільки тоді можна оцінити, наскільки важкою і відповідальною є їхня робота.

Про початки бізнесу, плани на майбутнє і політичну мету говоримо в кабінеті Юрія Григи. Тут мінімум меблів, максимум простору і комфорту. Розмова йде легко і цікаво.

– На сьогодні ви є одним з найуспішніших підприємців Закарпаття. А пригадайте початок свого становлення. Хто, як кажуть, дав вам путівку в життя?

– Мабуть, в першу чергу це батьки. Моя мама, Магдалена, працювала вчителькою біології. Певно, від неї й пішла любов до рослин, що потім переросло в бізнес-проект. Тато, Юрій Юрійович, був будівельником. До речі, дідусь теж був Юрій, а я Юрко вже в третьому поколінні (сміється, – авт.).

В часи перебудови батько створив будівельний кооператив. Часто брав з собою на роботу, передавав свій досвід, бо хотів, аби я змалку розумів, що для того, щоб чогось досягти, треба працювати, не покладаючи рук. На жаль, батьків уже немає, проте багато їхніх настанов і порад ще й досі допомагають мені у житті.

Також маю старшого брата, з яким підтримуємо хороші стосунки, хоча у дитинстві чубилися, аж пір’я летіло (сміється, – авт.).

– Які сімейні традиції підтримуєте?

– Однозначно, на всі свята ми збираємось разом. Коли батьки ще були живі, то їздили до них. Сім’я має бути згуртована і підтримувати родовий зв’язок. Це я намагаюсь передати і своїм дітям. У мене їх двоє: донечці 14 років, а сину – 18 років. Син закінчив школу і йому випала можливість продовжити навчання за кордоном. Тож я чекаю, що після закінчення університету він повернеться і зможе застосувати свої знання та навички вже тут. Дуже хочу, щоб він продовжив батьківську справу.

– Яким, на вашу думку, має бути хороший батько?

– Той, хто забезпечить своїй сім’ї усі умови для достойного проживання, щоб в оселі був комфорт, затишок і безпека. Мене батьківство змінило. З появою старшого сина я відчув, що маю величезну відповідальність, адже виховання – не лише принести додому гроші та оплатити певні потреби дитини. Необхідно вкладати чимало зусиль у емоційний, культурний, моральний розвиток. Потрібно показувати на власному прикладі, яким має бути порядна хороша людина.

– Яким основним принципам навчаєте дітей?

– Перше – це відповідати за свої слова. В будь-якому випадку бути вихованими і культурними. Не обманювати і виконувати те, про що сказав. Мої діти – це моє натхнення. Вони дають мені сили та енергію рухатись вперед. Я ними дуже пишаюсь і хочу, аби і вони гордилися своїм татом.

– Дружина схвалила ваше рішення йти в політику?

– Не дуже (сміється, – авт.). Але вона завжди дає мені підтримку, як і внутрішні сили. В нас вдома ніби рівноправ’я, але я трошечки головніший (сміється, – авт.). Моя дружина вже майже 20 років забезпечує мені отой тил, який життєво необхідний для кожного. Ми познайомилися на День молоді на дискотеці. Запросив її на танець, потім провів додому і напросився зателефонувати наступного дня. І вона ж дала мені неправильний номер, і мене то дуже зачепило (сміється, – авт.). Я таки знайшов її, ми почали спілкуватися, потім три роки зустрічалися і одружилися.

Дружина, окрім того що підтримує наш сімейний вогник, що нелегко, також працює – керує магазином. Інколи я задумуюся, що якби не її вклад в сім’ю, то мені було б важкувато.

– Як відпочиваєте?

– Вдома, з сім’єю, в тиші – це важливо. Літні і зимові канікули проводимо з дітьми на відпочинку, можемо кудись поїхати. Якщо маю час, люблю почитати.

– Ви – публічна людина?

– Чесно кажучи, я не люблю публічність, але розумію, що якоюсь мірою, як бізнесмен і кандидат на досить високу політичну посаду, мушу бути відкритим для людей. Маю свою сторінку у Фейсбук. Це вимога часу, бо люди хочуть знати, з ким мають справу.

– Що вас дратує в людях?

– Коли мене обманюють. В силу управлінського досвіду я, як не крути, навчився розпізнавати брехню. Адже будь-який керівник має бути трохи психологом. Хоча, в силу того, що я рівномірно емоційний і виважений, то легко відходжу від емоцій.

– Пригадайте свою першу роботу.

– Це було в дитинстві. В сьомому класі варив вдома цукрові льодяники і в школі продавав. Заробив тоді 25-30 рублів пішов із батьком на барахолку і купив собі одяг. Особливих статків у нас не було, тому батьки, хоч і старалися, але не могли мені дати якийсь фінансовий старт. Тож я уже з 15-ти років працював і по краплині ліпив свої надбання.

Потім навчався, у 2000-му закінчив університет і потрошки став запускати свої проекти. Перший проект – це була торгова компанія, потім сільгоспвиробництво. У 2010-му запустив фермерське господарство. Маємо поля, вирощуємо овочі, фрукти і гриби.

Ще один проект – компанія «Крок Вуд», яка займається виробництвом меблів. Зараз активно її розвиваю, так як вона остання, яку поставили на потік. Маю надію, що будемо далі розвивати. Вона є перспективною не лише для мене, як власника проекту, а й для громади, тому що дає можливість не вивозити ліс за межі нашого краю в непереробному вигляді і дає додадкові надходження. Щоб ви зрозуміли, складова лісу у виготовленні меблів – це лише 15 відсотків. Порядка 50% – зарплата, бо це дуже трудомісткий процес, який і забезпечує робочі місця нашим громадянам.

На сьогодні нам вдалось налагодити реалізацію наших меблів за кордоном. Це зайняло багато часу і багато зусиль, але ми змоли реалізувати наші плани, тому пишаюся тим, що в багатьох європейських домівках стоять меблі зі Сваляви. До того ж - відгуки про нашу продукцію чудові і я радію, що ми можемо навіть таким чином прославляти наш край.

 Страшно було розпочинати власну справу?

– Мабуть, ні. Труднощі виникають, бо постійно потрібен стартовий капітал і для початку, і для подальшого розвитку. Увесь час необхідно працювати над ефективністю, щоб максимально динамічно йти вперед.

– Ви  суворий керівник?

– Не дуже сильно, думаю, але то треба розпитати працівників (сміється, – авт.). У нас один із принципів роботи – людей звільняти повинні ми, керівництво. Люди мають хотіти тут працювати. Якщо вони не мають певної кваліфікації або ж настає пенсійний вік, то тоді ми маємо робити вибір. Але люди не повинні самі звільнятися. Для них мають бути створені такі умови, щоб працівники самі трималися своєї роботи.

– Вам легко звільнити людину?

– Так. За п’янку звільняю відразу – це без шансів. Тут жорсткі міри, бо має бути дисципліна. Але мушу відмітити, що легко, якщо людина дійсно провинилася. На сьогодні на моїх підприємствах працює 250 людей. Не секрет, що ситуація з коронавірусом дуже підкосила усю економіку країни, і, не буду приховувати, що ми теж це відчули. Якщо виробництво меблів працює у активному режимі, то реалізація фермерської продукції дещо збавила обертів. Однак, як керівник, я несу відповідальність за своїх працівників, яких у мене на сьогодні 250 чоловік. Звісно, можна було б просто скоротити штат, але окрім фінансових розрахунків є ще й певні моральні аспекти. Куди підуть ці люди? За що вони будуть жити? Тож ми поставили завдання зберегти колектив, навіть якщо це принесе якісь витрати.

4

– За якими критеріями підбираєте працівників?

– Бажання працювати – це номер один, і чесність. А більше нічого і не потрібно. Якщо є бажання, то ми навчимо, або підберемо щось відповідне. Якщо прийде молода людина без досвіду, але готова від низів пройти весь шлях, то я з радістю візьму її на роботу і дам шанс проявити себе.

– Назвіть три основні принципи, яких ви дотримуєтесь у житті.

– Відповідати згідно домовленостей, усних чи письмових. Закінчувати почате. Не обманювати.

– Були моменти, коли хотілось все лишити і, умовно кажучи, достроково піти на пенсію?

– Ні, бо я дуже люблю свою роботу. Мені увесь час хочеться рухатись, рости стабільно. Мені цікаві нові проекти, коли береш щось нове, запускаєш, налаштовуєш і йдеш далі.

– Якими досягненнями можете пишатись на сьогодні?

– Створив хорошу сім’ю, маю прекрасних дітей. Була мрія побудувати будинок, я її здійснив. Та й дерева посадив, у мене є грушевий сад на 500 дерев. Життєвий план перевиконав (сміється, – авт.).

– А які мрії ще хочете втілити у життя?

Мрію зараз, що ця земля, на якій ми живемо, стане іншою. Ми всі знаємо, що дім – це наша власність, де має бути затишно. І, чомусь, так у нас заведено, що коли виходиш за ворота, то що там робиться – байдуже. То от моя мрія – вийти за ворота, і щоб там теж було затишно.

Мені, наприклад, болить що дороги в жахливому стані. Хочу, щоб ми були на такому ж рівні, як в маленькій Європі. Після розвалу Союзу ми з багатьма країнами були на рівних умовах, а сьогодні в них такий розвиток, що нам ще років 20 треба доганяти. І це лише у випадку, що реформи, які зараз запроваджені, будуть дієвими.

– Що для вас Свалява?

– Це є моя маленька домівка. От перші мої мрії збулись: я побудував дім, проєкти працюють, навіть дерева посаджені (сміється, – авт.). Тепер треба трошки ширше мислити. Бажання зробити щось для громади у мене є. Як бізнесмен, я підходжу більш прагматично до певних речей, тому розумію, що для того, аби щось більше будувати і ремонтувати, однозначно треба ресурс. Щоб його акумулювати, треба просто, щоб перестали красти. А буде ресурс, буде все: і дороги, і інфраструктура. Як на мене, в громади кошти є, просто їх використовують неефективно. Частково крадуть, частково просто неправильно витрачають.

У нас дуже великий потенціал і для туристичного напрямку, і для промислового. Потрібно охороняти природу і розвивати туристичний напрямок різними інструментами, тоді це буде давати великі плоди. Так само і промисловість. Сировинна база у нас потужна, при правильному використанні це забезпечить нові робочі місця і доходи.

– Ви вважаєте себе олігархом, як це зараз модно говорити?

– Та який я олігарх? (сміється, – авт.). Олігархи – це десь, напевно, ті, які нажили свої статки нечесно. Скуповували заводи, доводили їх до зубожіння, будували свої бізнеси на тіньових схемах… Я з впевненістю можу сказати, що не є олігархом.

1

– Що треба зробити бізнесу і держуправлінцям, щоб у людей не виникало бажання їхати працювати за кордон?

– Створити тут комфортні умови для праці. Для цього потрібно, щоб економіка росла. А щоб економіка росла, потрібні внутрішні і зовнішні інвестиції. Якщо зростає виробництво, то створюються робочі місця, з’являється конкуренція і люди зайняті. Щоб запустити весь цей механізм, ми маємо якимись методами і способами викорінити корупцію. Тоді почнемо дуже швидко розвиватися. Корупція – це наш якір.

– Що можете побажати молодим людям, які хочуть започаткувати власну справу?

– Маючи ідею, якщо ти її добре прорахував і на 100% впевнений, що вона має майбутнє, то не бійся ризикувати. І все вийде!

– У вас досить різноплановий бізнес. В якому напрямку ще б поекспериментували?

– Щодо бізнесу, то я зараз дещо на роздоріжжі, бо поставив собі за мету інше. Хочу зараз бізнес поставити на паузу і закрити проблеми нашої інфраструктури. Тому нові бізнес-проекти не розглядаю. Хочу відшліфувати те, що є, дати можливість керівникам організуватись. Десь, можливо, як засновник буду підказувати, надавати рекомендації.

– Не боязко бізнес лишати?

– Ні, це якраз перевірить мій професіоналізм, як бізнесмена. Якщо я побудував хорошу системну справу, то все буде добре.

– Скільки, на вашу думку, треба часу, щоб Свалява змінилась?

– Щоб відродити Сваляву, мені потрібно два роки. За попереднім аналізом того, що ми маємо, то казати, що менше двох років – це брехати. А витрачати більше часу не бачу доцільності. Не таке вже в нас велике містечко, аби розтягувати його облаштування на десятиліття. Але треба, щоб люди теж були готові до змін і розуміли, що їм потрібно. Багато наших громадян хочуть звідси поїхати. Цю тенденцію треба зламати. Потрібно зробити так, аби вони хотіли тут жити і щоб діти їхні тут жили.

1

 

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39