День матері: свалявчани розповіли про своїх мам
-
-
>
-
>
-
>
5962
День матері – мабуть, одне з найтепліших свят, коли мами отримують різноманітні сюрпризи, а діти мають нагоду вкотре подякувати за важку щоденну материнську роботу. Саме з мамами пов'язано найбільше дитячих спогадів, саме її руки є символом турботи та захисту, а мамині поради інколи починаєш розуміти після того, як на світ з'являються власні діти...
З нагоди свята Район.Свалява розпитав у свалявчан про їхніх мам: як лагідно називали їх матусі в дитинстві, яка мамина страва улюблена, за які пустощі найчастіше отримували «на горіхи» і які мамині настанови пронесли крізь усе життя...
***
Чи не єдиною людиною, про яку депутат Свалявської міської ради Андрій Гуледза може говорити довго і з трепетом, є його мама Світлана Михайлівна. На жаль, жінка пішла у засвіти шість років тому після важкої хвороби, та чоловік досі пам'ятає усі її поради та настанови.
Мама називала його лагідно «Андруша». Улюбленою маминою стравою Андрій Гуледза називає приймані лопаткИ. Зізнається, що від мами найчастіше перепадало за його запальний характер.
«Вона мене сварила саме за те, що я свій характер показував на людях. І від неї отримати нотації було гірше, ніж від батька ременем. Ми з братом завжди бурмотіли, але робили те, що вона каже. Ти то не хотів робити, але точно знав, що зробиш», – згадує Андрій Гуледза.
Чоловік каже, що мама була дуже добра. З нею можна було поговорити і висловитися по правді.
«Я і так завжди робив по-своєму, але їй просто все викажу, вона мене поцілує... Я міг з нею всім поділитися, і то ніколи проти тебе не було використано. Цього мені дуже не вистачає...», – зізнається Андрій Гуледза.
Він стверджує, що основне, що було в мамі, це те, що її не можна було не любити. Вона ніколи не кричала на синів, але безмежно їх любила.
Щодо материнської настанови, яку чоловік запам'ятав на все життя, то згадує мамину фразу: «Знаєш як в житті є: коли я була мала, то ми дивувалися злим, недобрим людям, бо їх був малий відсоток. Тепер же ми дивуємося добрим людям, бо їх теж став малий відсоток».
***
Директора Свалявської школи мистецтв Віталія Дороша мама Світлана у дитинстві називала «Вітальчик» або «малесенький».
Як і всі діти, Віталій любить усі мамині страви та найбільше йому подобається мамин хліб, який вона готує за особливим рецептом, без замішування. Називається він «рідкий хліб».
«Вона його робить неймовірно смачним, а ще любить додавати в нього насіння соняшника та гарбуза, чіа та кунжут. Для замішування хліба мама використовує мультизлакове, вівсяне, житнє, гречане, кукурудзяне або цільнозернове борошно. Коли на яке має настрій», – розповідає Віталій Дорош.
«На горіхи» чоловік отримував найбільше за те, що, коли приходили до хати гості, то його ніколи за столом не було. Віталій постійно усамітнювався в кімнаті, малюючи різні картинки. Та мама Світлана з дитинства любила творчість свого сина.
«Мама завжди казала, що головне – бути людиною! А ще саме вона прищепила мені любов до мистецтва. Мама була працівником культури і грала на акордеоні. Я був її співучим соловейком. Ходив на всі заходи і співав з нею. Потім мама брала мене за руку і водила по виставках, а згодом і я почав брати в них участь! Завдяки мамі культура живе в мені і в моєму серці назавжди», – розповів про мамині настанови Віталій Дорош.
***
Мама депутата Закарпатської обласної ради Володимира Суботовського була досить суворою у вихованні, адже двох синів їй доводилося виховувати фактично самій.
У дитинстві Мирослава Йосипівна називала молодшого сина «Володиком», «Вовчиком», «Вовою». З улюбленою стравою Володимиру Суботовському важко було визначитися, адже каже, що мама – бездоганний кухар, тож всі її страви неймовірні.
«У мами всі страви смачні, але найбільше мені подобаються мамині вареники, такі м'якенькі, з картоплею, з кисломолочним сиром і кропом. Ще дуже смачні вона готує пироги на пару з малиною, полуницею, вишнею...», – ділиться Володимир Суботовський.
Чоловік зізнається, що найчастіше від мами «на горіхи» потрапляло за поведінку, адже він був дуже живою дитиною, тож не міг на місці всидіти. Також каже, що дуже впертий був, добивався свого і старався зробити все по-своєму. За те і діставалося.
«Мама була строга. Вона нас виховувала сама, бо батько, як керівник великих підприємств, був постійно зайнятий на зустрічах, у відрядження... Тож мама нами займалася. При цьому, у нас була повага в сім’ї, кожен знав свою нішу. Оскільки нас було троє мужчин, ми виконували домашні обов’язки. Хата була поділена на дві території: одну прибирав мій старший брат, а другу я. Мама дуже жорстко ставилася до порядку», – згадує Володимир Суботовський.
Серед маминих порад та настанов у житті чоловік опирається на головну – бути чесним, відкритим і говорити людям у очі правду. Бо яка б не була гірка правда, вона все одно вилізе сьогодні чи завтра...
***
Саме мама прищепила письменнику, публіцисту та Почесному громадянину Сваляви Михайлові Турку любов до історії та культури. Малому Мішику, як називала його мати Терезія Василівна, вона розповідала легенди про рідний край.
З усіх страв, які готувала мама, улюбленою була поливка. У Терезії Василівни навіть люди оцінювались по поливці, – згадує, усміхаючись, Михайло Іванович.
Мама відомого свалявчанина була грамотною жінкою, любила читати і мало того – мала прекрасний голос, та виконувала роль Наталки Полтавки у п'єсі, яку ставили у «русинському домі» в Сваляві.
«Мама 40 років читала Псалтир. Вона була першою на Свалявщині жоною, яка вклинилась у «банду» чоловіків, адже тільки вони зазвичай читають Псалтир. Навпроти нас жив сусід, який його читав, і він, так би мовити, благословив маму на цю справу. Вона не мала своїх Псалтирів, але настільки хотіла читати, що вручну переписала собі увесь той «талмуд». Це зайняло у неї близько пів року. То було десь у 1962-64 роки, і вона до майже 1994 року читала», – згадує Михайло Турок.
З материнських вуст почув письменник і про Корятовича, і про замок в Мукачеві, і про легенду, що назва його походить від слова «мука», бо мучилися люди, які будували той замок. Жінка змалку привчала сина до історії та любові до рідного краю, що через багато років дало свої плоди, вилившись у книги та численні публікації про Свалявщину та відомих її постатей.
Та у дитинстві Михайло Іванович був, як і всі діти, – жвавим і активним. За неслухняність і перепадало йому від мами.
«Я, як найменший, мав виконувати роботу. Наприклад, треба жаливи нарвати, а я на Свалявку побіг купатись. Вже обід, а жаливи нема. От і отримав «на горіхи» (сміється, – авт.). Мама мене привчила, що, коли йшла зранку до церкви, я вже все мав поробити, бо старші були в школі, а няньо на роботі», – згадує Михайло Турок.
А роботи вдома вистачало, адже родина тримала худобу, тож всі мали свої обов'язки. Однак поряд із фізичною працею тут дбали і про освіту та культурний розвиток дітей.
А ще, як розповідає Михайло Турок, мама дуже переймалася, аби репутація роду не була заплямованою. Дітей у сім'ї було шестеро, з них четверо – хлопці, тож батьки завжди наголошували дітям, щоб поводилися гідно і, боронь Боже, нікого не вдарили чи не вкрали щось. Бо повага до роду формується з поваги до кожного окремого члена родини.
***
Мама в. о. Свалявського міського голови Мирослави Скрипинець змалку вчила доньку та сина не лише наполегливості, а й розуміння, що найважливіше в житті – сім'я та підтримка близьких.
Свою доньку Наталія Михайлівна лагідно називала «Мірочкою». З улюблених маминих страв Мирослава Скрипинець називає запечену рибу та деруни, хоча, як розповідає очільниця громади, її мама дуже смачно готує всі страви.
Мирослава Скрипинець зізнається, що в дитинстві була дуже активною.
«Я була вредною, ми з братом часто билися (сміється, – авт.). Але мама рідко на нас кричала. Вона була дуже строга, дуже вимоглива, хотіла, щоб ми вчилися. Завжди казала, що якщо ви хочете навчатися у найкращому університеті, то маєте самі докладати для цього зусиль», – згадує Мирослава Скрипинець.
Батька очільниця громади втратила дуже рано, ще будучи школяркою. Тож мама, хоч і робила все можливе, аби забезпечити дітей усім необхідним, не мала надмірних можливостей для розкоші. Тому завжди вчила дітей самим будувати своє життя, але завжди розраховувати на її підтримку. Жінка дуже вимогливо ставилась до навчання дітей, вони мали читати багато книг, вивчати іноземні мови та всебічно розвиватися.
«Мама завжди казала: «Ти поставила мету – значить ніколи не здавайся, маєш завжди рухатись вперед. Як би не було складно, ви з братом завжди маєте бути разом, допомагати і підтримувати одне одного, на забувати що є рідними людьми», – ділиться Мирослава Скрипинець.
Головна материнська настанова – у цьому житті немає нічого неможливого.
«Скільки б не було турбулентності на шляху, ніколи не здавайся. Якщо Бог дав тобі здоров'я, руки, ноги, голову, ти маєш це використовувати. Якщо якась справа не виходить – рухайся далі, берись за щось нове. Новий день – це нові можливості й шанси в житті, так мама завжди говорить. Ще завжди радить на гарячу голову не приймати важливі рішення, бо я дуже емоційна. Над ситуацією треба подумати 2-3 дні. І завжди має бути «план Б». Треба бути уважним, покладатись на себе і, якщо є можливість, допомагати іншим людям», – розповідає очільниця Свалявської громади.
***
Директор Свалявської ДЮСШ Василь Попович згадує, що його мама Магдалина Василівна називала його у дитинстві «Васильок».
Чоловік розповідає, що мамині страви завжди виходили неймовірно смачними, і він ніде ніколи не куштував страви, щоб були схожі на мамині.
«Особливо неймовірний смак був у баноша та човлента. Не знаю чому, але подібне не доводилось ніде куштувати», – каже Василь.
Дитинство Василя Попович, як і у всіх юнаків, було трохи бурхливе. Розповідає, що лазив усюди, забруднював речі – то мʼяч пробив, то шкоду якусь на вулиці утнув з друзями, і, звісно, саме за це отримував «на горіхи».
Щодо маминих настанов, то добре пам'ятає, як мама вчила його бути ввічливим і вдячним, а також ставити мету перед собою і впевнено йти до неї.
***
Мама депутатки Свалявської міської ради та директорки Свалявського ЗЗСО №1 Клари Стегури – знаний у районі педагог Магдалина Іванівна Осташкіна.
Клара Стегура розповідає, що мама дуже смачно готує, тому донька любить усі її страви.
У дитинстві жінка не мала «поблажок» від мами, яка багато чого досягла і свою доньку виховувала у тому ж дусі.
«Мама казала: «Ніколи ні на кого не надійся. Життя непередбачуване, ти не знаєш, що на тебе чекає, тому будь готова до любої праці!». Цю настанову я часто згадую і вона завжди мені допомагає у цьому непередбачуваному житті. Мамин вишкіл — це моя путівка у життя!», – зізнається Клара Стегура.
***
Маму директорки Свалявського ЗЗСО №2 Оксани Лемак усі, і свої, і чужі, поважно називали Оленою Василівною. Як в О. Довженка, жінка найбільше любила щось сіяти, садити, аби все росло, цвіло. Мабуть, у селі Мартинка багато хто пам'ятає її квіти – це розмаїття та гармонія кольору, форми, краси, розповідає Оксана Лемак. Додає, що з ранньої весни до пізньої осені у них постійно цвіли квіти. Усе було настільки продумано і грамотно розсаджено, адже мама була агрономом за освітою, що перерви між цвітінням майже не було.
«Найбільшим її здобутком на цій землі є щасливе, на мій погляд, материнство. Моя мамка, Кошеля Олена Василівна, виростила і виховала двох дітей. Нас мамка називала пестливо Оксаночкою та Іванком чи Іваночком, ніби хотіла у звичайне ім'я вкласти усю глибину всеобіймаючої материнської любові та ніжності, хоча була і в міру вимогливою до нас. Виховала нас дружніми, що зараз є дуже цінним для обох. Казала: «У мене вас лиш двоє, як очі в голові, тому мусите любитися і берегти один одного». З цими настановами так і продовжуємо жити. Ми з братом, у свою чергу, зробили все, думаю, можливе, аби полегшити її стан та біль від нещадної хвороби», – розповідає Оксана Лемак.
Понад усе на світі Олена Василівна любила гостей, з хати ніхто не вийшов голодний, –ділиться спогадами Оксана Лемак. Усілякої смачної їжі мало бути багато. Педагог дуже любила мамин борщ, смачний та наваристий. А її плов, додає, приготований по-особливому, був настільки кулінарно довершеним, що, здавалося, смачнішої страви немає в цілому світі. Покійний сусід казав, що сам цар би його їв. А маленькою Оксана завжди чекала того царя і уявляла собі, як він буде смачно його їсти. А з випічки жінка дуже любила мамчині кіфлики зі сливовим лекварем (повидлом).
«Уже 7 місяців, як нашої мамки немає... Мені дуже важко говорити, бо це буде перший День матері без ...МАМИ. І знову будуть квіти, багато квітів, але цьогоріч на могилі, під тихий плач рідних та загальний чин Парастасу: «Упокой, Господи, душі спочилих матерів, даруй їм Царство Небесне і сотвори їм вічную пам'ять! Оскільки сьогодні найвеличніше зі свят, хочу привітати усіх, чия почесна місія та земний подвиг – МАМА! Бажаю нам, дорогі матері, фізичного здоров'я, психологічної рівноваги, душевного спокою за своїх дітей, материнської радості, щасливої безтурботної старості та щедрих Господніх благословінь! Зі святом нас, дорогі матусі!», – підсумовує пані Оксана.
***
Туряниця Тамара Лаврентіївна, мама директорки Свалявського ЗЗСО №4 з погибленим вивченням окремих предметів, завжди називала Вікторію Туряницю «донечка», «доця», або на ім‘я.
«Улюбленими маминими, та й нашими сімейними, стравами були тушкована картопля з лисичками (це такі гриби помаранчевого кольору, у Закарпатті їх не збирають, а на моїй рідній Житомирщині полюбляють, і дуже) і вареники з чорницями (яфинами – їх дуже багато в поліських лісах). Батько називав їх романтичною стравою, бо жартував, що нею мама полонила його серце», – розповідає Вікторія Туряниця.
Жінка додає, що мама ніколи її не сварила. Вікторія росла щасливою дитиною, і «на горіхи» отримала лише один раз. Як тепер розуміє – справедливо.
«Було це на Великдень, я пішла гуляти з подругами і зі своїм «хвостиком» – молодшим братом. Ми так захопилися катанням на велосипедах, що й не помітили плин часу. Стривожені батьки шукали нас, а ми в моєї подружки «зализували рани»: моє розбите коліно і братову брову. От тоді мені й перепало «на горіхи», бо коліно треба було шити…», – ділиться спогадами жінка.
Щодо маминих настанов, то саме її життя вважає головною настановою й порадою. У їхньому спілкуванні й житті не було моралізаторства, гучних фраз, гарних гасел, повчань. Вікторія Туряниця просто бачила перед собою приклад, бачила, як мама жила!
«Мама була Учителькою з великої літери. У нас в квартирі завжди було повно її учнів, вона жила ними, школою. І попри це була гарною господинею, турботливою мамою, відданою дружиною. Вона встигала все, і на все її вистачало. Мама так багато підтримки давала нам, своїм дітям, що ми були спокійні, коли мама бралася за якусь справу, навіть найскладнішу, знали — усе буде так, як вона спланувала. Коли з‘явилися на світ наші діти, а її внуки — наша мама стала найвідданішою й найулюбленішою бабусею! Її життя — це зразок для мене. Ось уже десять років, як матуся пішла у засвіти… Згадувати найщасливіші часи так боляче, що ці спогади я сховала у найпотаємнішу комірку своєї душі й боялася їх діставати звідти… Залишила на поверхні тільки Любов до Мами. Найкращої у світі матусі», — ділиться емоціями Вікторія Туряниця.
***
Депутата Свалявської міської ради Володимира Жованика мама Раїса Василівна у дитинстві називала «Вовік», або «Вовчик». Чоловік зізнається, що навіть тепер нічого не змінилося, мама називає його так само.
Усі страви, які готувала мама були у Володимира улюбленими, і навіть коли чоловік вже жив окремо, йому важко було перевчитись їсти страви, які готувала не мама. Але якщо говорити саме про дитинство, то одразу Володимиру приходить на згадку смажена манна каша, яку він дуже любив їсти. А коли він вже трохи підріс, то мама навчила готувати цю страву.
Щодо випадків, коли Володимир діставав «на горіхи», то каже, що не дуже запам'ятав такі випадки з дитинства, майже через те, що не так багато їх було.
«Але бувало, що мама сварила за те, що повертався пізніше дозволеного з вулиці, коли ходив десь гуляти з друзями і не помічав, що вже пізно. Бувало іноді за оцінки в школі, але це дуже рідко, тому що з навчанням у мене проблем майже не було», – розповідає Володимир.
Володимир Жованик додає, що на всі настанови батьків з віком, коли з'являються власні діти, дивишся зовсім інакше і починаєш дуже добре розуміти те, що не розумів тоді, у дитинстві.
«Розумієш всі їхні підказки, настанови, поради, на які тоді подумки реагував, думаючи, що ти найрозумніший і просто батьки тебе не розуміють. Мама завжди вчила бути чесним і казати правду, якою б важкою, чи гіркою вона не була. Цією настановою і керуюсь у житті та намагаюсь донести це своїм дітям. Хочу просто подякувати своїй мамі за все, що вона зробила для мене, вибачитись за все, що змусило її переживати за мене і сказати, що дуже люблю її», – підсумовує Володимир.
***
«Мірочко» і «Сонечко» – так називала мама Магдалина свою донечку, відому кондитерку Мирославу Голонич.
Жінка розповідає, що у них з мамою дуже схожі смакові уподобання. Вони обидві дуже люблять галушки з капустою. Та Мирослава може назвати ще безліч улюблених маминих страв. Наприклад, пироги з сливовим лекваром, гомбовци, кийзлики (деруни), банош, рокот-крумлі.
А от «на горіхи» жінка отримувала від мами за свою непосидючість.
«Я в дитинстві з ляльками майже не гралась. А отримувала «на горіхи» за всюдисущність, непосидючіть. Мною всюди було повно. У нас була завжди господарка, то я всюди мала зазирнути. Мама каже що я була техніком», – згадує Мирослава Голонич.
А от щодо настанов, то жінка каже, що мама особливо її не повчала, бо Мирослава була досить самостійна, гарно вчилась, ходила до музичної школи і займалась спортом. Батьки їй довіряли і давали свободу дій.
«Це зараз вона мені вичитує моралі, щоб я більше відпочивала!», – зізнається кондитерка.
***
Керівницю громадської організації «Свалявський рух опору» Ельвіру Бунду мама Наталія у дитинстві називала «Елічка».
Щодо улюбленої страви, то Ельвіра розповідє, що найбільше любить мамин борщ.
«Мама з старшою сестрою смачно готує і я люблю заходити до них. Сестра випікає дуже смачні десерти», – ділиться Ельвіра Бунда.
«На горіхи» ще маленька Ельвіра отримувала за свою непосидючість. Бо її завжди тягнуло на пригоди.
«І за те отримувала, що всім розказувала як має бути», – згадує жінка.
Щодо настанов, то мама вчила Ельвіру, що всьому в житті потрібно вчитися, і завжди потрібно залишатся людиною, не зважаючи ні на що.
***
Отця Олександра Хвасту мама Єлізавета у дитинстві називала «синуля».
Мамині страви, каже отець, усі були завжди дуже смачні. Але надзвичайно смачним для чоловіка був мамин курячий бульйон.
«На горіхи» Олександр Хваста отримував за погані оцінки. А от щодо настанов, то вони запам'яталися отцю на все життя.
«Бути людиною простою і доступною до всіх, так казала мама!», – згадує отець Олександр.
