Свалявські донори Ярослав Копосович та Олександр Головнич: «У благодійному донорстві головне – не боятися, а розуміти, що це – добра справа»

Кров може врятувати життя, а у час війни ще й допомагає боротися з ворогом. Потреби у різних групах крові постійно досягають максимальної позначки на станціях переливання крові. Люди ж, які здають кров, дарують життя іншим. Невипадково їх називають донорами, що з латинської означає «дарувати».

Щорічно Всесвітній день донора відзначається 14 червня. Дата була обрана свідомо, адже тоді народився Карл Ландштейнер — вчений, який першим відкрив групи крові.

Традиційно в цей день добровольців закликають зробити власний внесок для порятунку людей, які потребують донорської крові. І відрадно, що у списках донорів є постійні учасники благородної справи.

З нагоди важливої дати ми поспілкувалися зі свалявськими активними донорами, які розповідають що їх спонукало ділитися власною кров’ю.

Ярослав КОПОСОВИЧ, донор зі значним стажем: 

– У мене досить рідкісна група – 3-тя мінус резус. Здавати крові я розпочав досить давно, ще в студентські роки. Тоді навчався в Києві, там також відзначався День донора, і ми долучалися до такої, можна сказати, благодійної справи. Саме в поліклініці, що діяла як студентська при КПІ, здавав кров близько двох-трьох разів, але ті дані загубилися і не внесені до донорського стажу. 

А згодом потрібно було здати кров перед народженням дитини, коли дружина була вагітною. Відтоді стабільно приходив до свалявського пункту переливання крові, де мене запитали, чи я не проти бути включеним до списку тих, хто може здати кров при термінових випадках для недужих. Звичайно, я був тільки «за». Так здав один раз, другий, третій, а потім як втягнувся, то ходжу сам без будь-яких дзвінків й прохань уже протягом 10-15 років. За рік здаю мінімум тричі, загалом маю більше 40-ка кровоздач.  

Я не прагну до відзнаки почесного донора, хоча дві книжки-посвідчення по донорству вже майже списані. Було, що навіть, коли на виборчій дільниці працював, то приїхали до мене з виносною мобільною бригадою – здав кров прямо там, бо хтось терміново потребував. 

Оголошенням в інтернеті про потреби в групах крові, до речі, не довіряю. Тому ходив здавати тільки тоді, коли знайомі телефонували, що комусь треба достовірно. Звісно, йшов без питань. Однак я здаю без подяки, без фінансових винагород, добровільно. 

Мені ні під час процедури забору, ні опісля ніколи не бувало погано, страх перед кров’ю теж відсутній. А ось мої домочадці не ходять до пункту переливання, бояться (усміхається – авт.). Та й загалом це основна причина, чому багато людей не відгукуються на заклики до кровоздач.  

З людьми, яким переливали мою кров, особисто не знайомий. Але десь 80% дзвінків із пункту переливанні крові стосувалися термінових потреб при операціях чи інших ускладненнях. 

Кров у мене десь технічного складу, бо ж за професією я залізничник, працюю на «Укрзалізниці» старшим електромеханіком з обслуговування пристроїв. Але, головне, щоби кров була здоровою і насиченою гемоглобіном.

Для підтримки здоров’я нічого особливого не роблю, але стараюся пити багато рідини, зокрема натуральну воду, березовий сік, квас із березового соку, із бузини – це найкраще очищає кров. Я схильний до народної медицини, тож знаю про корисні властивості й медунки лікарської, а також  різних трав. Їх додаю не тільки до чаїв, а й до салатів. 

Донорство вважаю собі як добру справу. І набагато легше почуваюся, як здам чергову порцію крові. Відчуваю полегшення і організм сам потребує здати кров, після того вона оновлюється і розріджується. А ще отримую від того великий «кайф» (усміхається – авт.).

Олександр ГОЛОВНИЧ, донор, директор ДЮСШ м. Свалява:    

– Уперше я здавав кров, коли дружина була вагітною першою, а згодом і другою дитиною. То були 2009-й і 2011-й роки. Після того був випадок, коли зранку йшов на роботу, а, нині вже покійний, тренер з важкої атлетики Микола Миколайович, сповістив, що його зять потрапив в лікарню і йому потрібна кров. Тоді я сам запропонував, що можу піти в пункт переливання і здати свою. 

Не пам’ятаю, який то був рік, але фактично книга донора ведеться у мене з 2018 року. Наразі у мене приблизно 15 здач крові. А до того моменту я здавав на прохання від людей декілька разів, це були екстрені випадки, то ж я ніколи не відмовляв. Так само, коли у Жанни Йосипівни, директорки Свалявського будинку школяра, був батько хворий, я пішов здав кров, бо була на те потреба. Ну, а далі регулярно здаю з 2018 року. У мене найбільш розповсюджена група крові – перша плюсова. 

Страху, як такого, не було, лікарі ж теж дивляться, як правильно дозувати процедуру. У початківця можуть брати 250 мл крові, згодом у тих, хто вже з досвідом, забір крові йде у розмірі 450-470-490 мл. 

Особисто я до пункту здачі крові навідуюсь три-чотири рази на рік. У мене, коли виявляється потреба здати кров, вона починає текти з носа. І це перші ознаки, що час йти до пунтку переливання крові. Ще одна з ознак, що тиск не буде високим, може бути 140-150 на 90, відтак організм випрацював достатньо крові, щоб знову «оновитись». І як тільки здаєш кров, відразу покращується самопочуття. 

За цей рік я вже двічі здавав кров. Третього січня мене викликали по дзвінку зі станції переливання, одразу погодився і підійшов. А другий раз здав шостого квітня. Думаю, через місяць час знову йти.

З подвійними думками йду ділитися кров’ю. По-перше, це корисно для організму, а другий момент – це коли твоя кров може врятувати комусь життя. Тим більше, тепер війна і потреба в крові тільки збільшилась.  

Як людині, що працює у спортивній сфері, кровоздачі тільки сприяють здоровому способу життя. Навіть була раніше така процедура серед спортсменів, коли на піку своєї кар’єри їхню кров заморожували і згодом її вводили заново. Збережені антитіла допомагали досягти нових вершин. Але це старий метод, він вже нині, напевно, заборонений.   

Знаєте, ні колегам, ні друзям не радив долучатися до донорства. Це повинен бути добровільний поклик. Тим паче, людям, які хворіли на «жовтуху», хворобу Боткіна, тобто гепатит А, не можна здавати кров.   

У плані харчування найкраще поповнювати організм сезонними продуктами. Зараз багато ягід, суниці. Що потребує організм, те й потрібно їсти. 

Рідні підтримують мене в цій справі, але коли кров з носа тече, кажуть: «Тобі це потрібно?». А я пішов, здав кров – і носові кровотечі спиняються.

Усім, хто задумується про донорство, раджу: головне – не боятися, розуміти, що це – добра справа. Для організму це не зашкодить, а навпаки – допоможе для того ж розрідження крові. У нормальних дозах здавати кров раз у півроку навіть корисно. Тоді покращується кров’яний тиск, оновлюється склад крові. Головне – йти за своєю потребою, а не для відзнак.

Спілкувалася: Ольга МОЛНАР