Моя професія: директорка свалявського музею Марія Цанько

18 Травня 2023, 11:02
Фото: Район.Свалява 1284
Фото: Район.Свалява

Досить рідко можна поспілкуватися з людиною, яка настільки закохана у свою роботу, що від однієї згадки про неї замерехтіли сльози щастя. Сльози від правильності обраної професійної стежки. І саме під час інтерв’ю з директоркою Свалявського історичного музею ми побачили цю рідкісну і водночас проникливу до серця мить – зізнання в любові улюбленій професії. 

Тож сьогодні, у Міжнародний день музеїв, знайомимось із Марією Цанько, яка 25 років вправно господарює у історико-етнографічному закладі міста Сваляви.

Маріє Петрівно, як зустрілись Ви і музей?

– Після переїзду з моєї рідної Буковини на батьківщину чоловіка, у Сваляву, я працювала на заводі «Електрон». Це був 1990 рік. На заводі мала посаду інженера по стандартизації, наглядала за державними стандартами при виготовленні нових деталей. Згодом пішла в декрет, потім в інший, і так моя знайома запропонувала роботу у свалявському музеї на вакансію наглядача. Я з радістю погодилася і не дивилася, що у мене вища освіта, що маютехнічні нахили – із задоволенням спробувала нову нішу. Відтак п’ять років  дивилася за порядком в музеї, прибирала, обробляла експонати для їхнього довгого збереження. За той період я практично перечитала всю літературу представлену в музеї і почала вишивати.

Цікаво. А ви, кажете, мали технічну освіту?

– Чесно кажучи, завжди любила математику, після школи вступала на математичний, але не склалося. Тому закінчила технічне училище за спеціальністю оператор презіціонної фотолітографії – це дуже складна праця, я працювала на заводі  на якому виготовлялися мікросхеми. Згодом я закінчила Львівську політехніку, за вищою освітою інженер-електромеханік.     

Відомо, що Свалявському історичному музею передано більше приміщення для перенесення об’ємного фонду. Ви поки не переїжджаєте? 

– За юридичною адресою ми вже фактично знаходимося в приміщенні по вулиці Шевченка, 2, де наразі дитяча бібліотека. Нагадаю, це і приміщення колишнього музею, який існував там у радянський період. Проте вся перепона переїзду полягає у великих фінансах. Там потрібно здійснити капітальний ремонт даху, потребують ремонту і стіни, наявні проблеми з опаленням. На 1-му поверсі дуже мрію облаштувати мобільні стенди, що будуть на колесищах, аби в разі прес-конференції чи  відео презентації, виставки місцевих художників, різьбярів, вишивальників, їх  легко було перемістити. Хочеться осучаснити поняття про музей наших років. Але це дуже великі кошти, на жаль. 

А тепер вам мабуть вкрайбракує місця для прийому екскурсій та збереження фонду? 

– Звичайно, у нас замалі приміщення, важко приймати великі групи відвідувачів. Тим більше, ми спільно з Будинком школяра уже тривалий час робимо у нашому музеї сценки, з дітьми ставили вечорниці. Тож розширення простору нам не завадило б. 

Скільки відвідувачів маєте за місяць, рік?

– Більше тисячі за рік, і на місяць до ста, деколи буває і більше, як коли. Бували і три підряд екскурсії, що і замикали мене у приміщенні ввечері працівники інших установ, які знаходяться з нами в одній будівлі (сміється – авт.). 

Здебільшого наші відвідувачі – це туристи, але на кінець навчального року чимало школярів з вчителями нас відвідують. Для дітей проводимо і майстер-класи, дозволяю їм торкнутися до представлених експонатів, супроводжую розповідь історіями, народними прислів’ями, казками. От, до речі, мої знання з фізики, хімії і математики дуже згодилися мені в цій музейній роботі.  Я їх використовую в порівняннях, бо ж природничі науки – це спостереження. Стараюся і дітей чомусь новому навчити.  

Яка вартість входу до музею? 

– Вхід для дітей одна гривня, для дорослих – дві. Проведення екскурсії – п’ять і десять гривень відповідно. Я проводжу екскурсію дві години і отримую для музею 10 грн. Однак підвищувати вартість нереально, адже триває війна. Через ці моменти я і не прошу ніяких дотацій від влади.  

А добродії не підтримують історичний заклад певними подарунками? 

– Буває залишають невеликі кошти, які вкрай необхідні для утримання музею. На них купляю засоби від молі чи обробки дерева – у нас свої специфічні потреби через підвищену вологість.  

Минулого року киянка, працівниця музею кіно, закупила нам зі своїх коштів підсушувач вологи, його використовуємо у сховищі. А також гігрометр – він показує температуру і вологість. 

Музей розрахований для збереження, а тут, виходить, треба зберігати музей, чи не так?

– Так. Бо якщо експонати не зберігати за вказаними умовами, вони будуть руйнуватися.

До речі, чи часто приносять вам мешканці певні речі зі старого вжитку? 

– Є люди, що приносять навіть по заповіту. Одного разу принесли від старшої жінки, яка заповіла передати нашому музеютри праски. Чесно, я була в шоці, коли прийшла сказали «це вам по заповіту» (усміхається – авт.).

Був випадок, що жінка принесла нам вишиту плахту, тобто простирадло – ще від своєї матері. Тепер воно в музеї застелене на постелі. І, уявіть собі, ця плахта навіть потрапила до відео репортажу на ТРК «Україна», і  кореспонденти були в нас в гостях. І після виходу програми в ефір та жінка знов стільки багато речей принесла нам, раділа, що вся Україна побачила плахту, вишиту її матір’ю.

Тому приємно, що люди дарують і приносять до музею експонати.

З Вами у штаті ще хтось працює? 

– Так, на півставки наглядач і науковець.

Цього року ваше професійне свято співпало з Днем вишиванки. Та і на інтерв’ю до нас Ви завітали у дуже врочистій блузі вишиванці…

– Оцю вишиванку, що бачите на мені, подарувала моя сестра. Це костюм, який йде зі спідницею, дуже люблю його одягати на визначні дати. До слова, основною виразною рисою на вишиванках Закарпаття і, особливо, Свалявщини є гладь і геометричні фігури. Також багато забарвлень червоного і бордового кольорів. У нашій залі також зберігається сорочка повністю вишита червоним кольором – від світлих до темних тонів.

Пригадуєте, коли уперше одягли вишиванку?

– У нас на Буковині значно раніше було заведено одягати вишиванку. Хоча в моїй молодості, коли я вперше одягнула вишиванку, почувалася трохи незручно. Старші хлопці насміхалися, казали, що ще шаровари забули одягти.

Маріє Петрівно, що для Вас означає музей?

– Музей – це моя душа. Там я відпочиваю духовно. Люди приходять з роботи зазвичай змучені, а я навпаки. Взагалі прагну зберегти тутешнє, місцеву етнографію й звичаї.

Яку справу маєте вдома для душі? 

– Город (сміється – авт.). Уранці  дуже скоро встаю, треба ж і покопати, і полити землю. А потім вмиваюся, переодягаюся і йду на роботу, де вже, скажемо так, відпочиваю (усміхається – авт.). Також моя втіха, то дві онучки. Мрію, аби і їх навчити вишивати. 

З якими побажаннями можете звернутися до мешканців Свалявщини?

– Зберігати своє. Бо чим далі, тим його стає все менше й менше. Люди часто не розуміють, чим вони користуються, старі меблі викидають на сміття, спалюють, а можна було її віддати до нашого музею. Усі ж ми любимо переглядати старі фотосвітлини, у захопленні казати «як то було гарно, яка ностальгія», а самі зберігати теперішнє не поспішаємо.  

Спілкувалася: Ольга МОЛНАР

Затишна атмосфера для наших інтерв'ю від кав'ярні-кондитерської «Мірелла»

 

 

 

 

Коментар
14/04/2024 Неділя
14.04.2024
13.04.2024
12.04.2024