«Не можна сприймати українську музику відокремлено від європейської»: свалявський диригент Віктор Плоскіна

Від початку війни ми стали очевидцями великого сплеску інтересу диригентів, солістів і слухачів усього світу до української музики. Сьогодні вона, як ніколи, чітко усвідомилася нашим національним брендом, символом нашого самоствердження і доведенням української ідентичності, без перебільшення справжньою духовною потребою і щоденним нашим душевним запитом. 

Усі запитання, які виникли з цього приводу, були адресовані ініціатору нової хвилі української музики головному диригенту оркестру заслуженому артисту України уродженцю Свалявщини Віктору Плоскіні, під час інтерв'ю з доценткою кафедри філософії і педагогіки Національного технічного університету – «Дніпровської політехніки» Наталією Тарасовою.

Вікторе Михайловичу, чому ще кілька років тому в програмах оркестру зарубіжна музика переважала? І кожного разу були ті самі композиторські імена й майже ті самі твори? 

– Справа в тому, що українська музика повинна бути дуже природньо вписана в канву всієї світової музики і не можна сприймати українську музику відокремлено від європейської, лише в контексті ми бачимо її своєрідність і  неповторність. Я можу сміливо назвати себе активним пропагандистом української музики, і я дуже тонко розумію, що ставити, коли і як ставити. Я не хочу бути «комсомольцем», не хочу огульно займатися псевдо-українізацією. Але я точно добре володію усією палітрою української сучасної музики, підкреслюю,  сучасної музики. Мені навіть боляче сприймати всі ці речі, тому що я дуже чітко знаю як треба поставити український твір, щоб він здобув успіху, щоб він не просто прозвучав, і ми поставили галочку,  вийшли сказали «от ми граємо українську музику». Ми повинні так ставити, щоб українська музика звучала якомога краще.

Панове, серйозний і вимогливий підхід головного диригента Дніпропетровської філармонії до виконання української музики - не просто риторика. Це лише нагадує, що Віктор Плоскіна – лауреат першої премії другого Міжнародного конкурсу ім. Степана Турчака, який відбувся у 1998 році, де він диригував саме українською музикою – Карпатським концертом Мирослава Скорика. Для тих, хто не знає: конкурс імені Турчака визнають рівнозначним таким конкурсним змаганням світового рівня, як Безансонський міжнародний конкурс молодих диригентів у Франції, конкурс Донателли Флік у Британії, Міжнародний конкурс імені Гжегожа Фітельберга у Польщі. Лауреати цього конкурсу відомі усьому світу. Вони можна сказати, учні «сонячного маестро» Турчака, спадкоємці його диригентського методу. Як відомо, великий оперний диригент, керівник провідного оперного театру країни – Київської національного театру опери і балету ім. Шевченка – серед 40 поставлених вистав, Турчак ще до незалежності України, у 80-ті роки ХХ століття представив «Тараса Бульбу» Миколи Лисенка, «Ярослава Мудрого» Георгія Майбороди, балет «Ольга» Євгена Станковича. Музичні критики, відзначали «гіпер-працьовитість» цього «пікколо Тосканіні» (як назвав його видатний іспанський віолончеліст Гаспар Кассадо), надзвичайну експресію, професійну вимогливість до оркестрантів, прагнення нового, уникаючи застарілих  диригентських  підходів, вміння знайти щось особливе навіть в звичайних творах. Репетиції консерваторського оркестру, де він «шліфував» молоді диригентські таланти, завжди були захоплюючим дійством. 

Успадкувавши багато чого з цього цінного досвіду, по-своєму творчо впроваджує лауреат Другого міжнародного конкурсу ім. Турчака  Віктор Плоскіна. Про те, що він унікальний виконавець української музики згадував у інтерв’ю 2017 року Ольгі Галінській для інтернет-журналу «Музика» професор, доктор мистецтвознавства Володимир Рожок, інші відомі диригенти в Україні й за кордоном. На сьогодні дякуючи невгамовній відданості Віктора Плоскіни українській музиці, ним створена справжня антологія української сучасної музики. 

Ви маєте величезний досвід виконання тих  творів сучасних українських авторів, які ніколи ще не звучали в Дніпрі. Які саме твори  ви грали з оркестром в Україні й за кордоном? 

– Я диригував Симфонією № 2 (в першіій редакції) Левка Ревуцького, Симфонією № 1та «Гражиною» Бориса Лятошинскього, «Українською карпатською рапсодією» Левка Колодуба, Трьома симфоніями, балетами «Вікінгі», «Ніч перед Різдвом», «Ольга», Трьома концертами  для скрипки з оркестром Євгена Станковича, «Молитвою Катерини» на вірші К. Мотрич для чтиці, дитячого хору та симфонічного оркестру Івана Карабиця, Симфоніями № 6 та №7, «Метамузикою» для фортепіано і симфонічного оркестру Валентина Сильвестрова, «Гуцульським триптихом, «Карпатським концертом», Трьома  концертами для фортепіано з оркестром Мирослава Скорика, Вокальним циклом «Аліса» Святослава  Луньова. За кордоном я диригував творами Станковича в концертних залах  Праги й Вільнюса, творами Скорика - в Будапешті,  Станковича - у Голандії, у Британії диригував «Піснею Сковороди» Олександра Щетинського, симфонічною поемою «Іван Вишенський» Івана Тараненка, творами Золтана Альмаши. І це не все.. 

Звичайно, для диригента дуже важлива річ – музична інтуїція. Тонко відчуваючи світ крізь звучання української музики, Віктор Плоскіна  запропонував для найближчого концерту 14-го травня в Дніпропетровській філармонії най-співзвучніший  річниці  неспровокованої воєнної агресії Росії в Україні,  річниці неминучого «злочину й покарання», твір. Це – Покаянний  стих (камерна симфонія №1) для скрипки з оркестром Ігоря Щербакова. 

Диригентський вибір дуже влучний, оскільки Ігор Щербаков – колишній наш земляк. У кінці 70-х років він блискуче закінчив Дніпропетровське музичне училище за класом фортепіано, а потім  Київську консерваторію (нині Національна музична академія ім. П.І Чайковського) - за класом  композиції у видатного, інтелігентного, глибоко освіченого, теж колишнього нашого земляка, широківця  Віталія Кирейка.  

Про Ігора Щербакова пишуть у зарубіжній та українській музичній пресі, називаючи не інакше, як видатний український композитор. Або, що Шербаков «належить до генерації сучасних українських композиторів, чия творчість і духовна спрямованість сформували обличчя української музики кінця ХХ — початку ХХІ століть». І це дійсно так, тому Ігор Щербаков - заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка, Лауреат Муніципальної премії «Київ» імені Артемія Веделя. Він багато займається громадською музичною діяльністю, є організатором і музичним директором фестивалю «Міжнародний форум музики молодих», фестивалю «Музичні прем’єри сезону». Окрім того, Щербаков ініціював і виступив  музичним редактором численних видань класичної та сучасної музики, забутої української спадщини. Накопичивши величезний творчий досвід, він займається педагогічною діяльністю, сьогодні -  професор кафедри композиції Національної музичної академії, Член-кореспондент Національної академії мистецтв України. 

Як не парадоксально, в Дніпрі ще  незнайомі з музикою Щербакова,  тоді як за кордоном його виконують досить часто. Наприклад, виконанням на початку 2000-х років «Покаянного стиха» Щербакова в польському Любліні відкривали міжнародний  фестиваль сучасної музики «Контрасти», і диригував цим твором відомий польський музикант Роман Ревакович. Твори Ігоря Щербакова постійно виконують у Львові й Києві, де в рік 60-річного ювілею композитора феєрично пройшов  фестиваль його музики.

Ігор Щербаков – один з двох серед усіх сучасних українських композиторів, поруч з Валентином Сильвестровим,  ексклюзивним  правом на публікацію творів  яких мають зарубіжні видавці. Зокрема, виданням творів Ігоря Щербакова у всьому світі володіє видавництво Сarl Fischer Music.

З 1999 року Щербаков очолював Київську композиторську  організацію, а  з 2010  року обраний головою Національної Спілки Композиторів України.

Щодо творчого здобутку, то Ігорю Щербакову належать твори оперного й  ораторіального жанру (в тому числі, написаний 2008 року «Сон». Духовний концерт пам’яті жертв Голодомору на вірші Юрія Плаксюка, у 8 частинах, для читця, тенора, органу, хору та симфонічного оркестру. Надзвичайний останній духовний твір – «Заповіт патріарха Йосипа (Сліпого) для басу, хору й оркестру 2017 року). Ігор Щербаков автор Чотирьох камерних симфоній, Симфонієтти для великого симфонічного оркестру й «Liebestod» для великого симфонічного оркестру, Трьох  концертів  для фортепіано з оркестром і Концерту для флейти з оркестром пам’яті Олега Киви, ще великої кількості інструментальних  творів. Щербакову належать кілька хорових кантат й духовних хорових концертів , серед яких «Ознака Вічності» для мішаного хору a cappella на вірші Ліни Костенко, «Stabat Mater» для жіночого хору на канонічні тексти, «Православний хоровий Концерт пам’яті Сергія Рахманінова» для мішаного хору a cappella на канонічні тексти . Він має камерно-інструментальні твори й музику до драматичних вистав. І це коротенький  список  назв творів композитора. 

Музикознавці відзначають головними рисами музики Ігоря Щербакова психологізм й підвищену експресію, концептуальність драматургії й прагнення камерності, яскраву й наповнену глибинними духовними смислами образність та вокальність інструментальної тканини твору, вишуканість оркестрового рішення й бездоганне відчуття форми. Все це притаманне «Покаянному  стиху», який жанрово визначений композитором як одночасна камерна симфонія для скрипки з оркестром.  

Вікторе Михайловичу. Чому ви включили в програму 14 травня саме «Покаянний стих» Ігоря Щербакова? 

– «Покаянний стих» — цей твір настільки глибокий, його треба слухати і каятися, коли його чуєш – каятися. Бо в кожному з нас є два «хлопчика» — хороший та поганий. Ми повинні каятися не за провину інших, а за себе, тому що ми грішимо дуже сильно, кожен з нас, і я в тому числі. Твір Щербакова  якраз такий погляд в себе, звернення  до своєї душі, що ти наробив несправедливого і через доброту — очищення. А ще  це підказка  моєї глибокої інтуїції – ми поставили «Покаянний стих» 14-го числа,  коли пройшло п’ять місяців, як ракетою зруйнували будинок на Перемозі, де загинуло стільки невинних українців. Розумієте, майже півроку пройшло. Ми обов’язково пом’янемо цих людей. Зараз Україна ділиться на тих, хто воює; тих, хто співчуває , тих, хто допомагає та тих, хто не бере участі. В мене є друзі, які там, на передовій, вони мені дзвонять і кажуть: «ти не уявляєш, наскільки ми стали багатшими внутрішньо».

Вікторе Михайловичу, а які твори сучасних українських композиторів ви плануєте виконати в цьому чи наступному концертному сезонах? 

– Є такий дуже цікавий, дуже оригінальний харківський композитор Олександр Щетинський, потім в нас є Святослав Луньов, в нас є видатна українська композиторка, яка на жаль пішла з життя, Ганна Гаврилець. Я обов’язково виконаю один її потрясаючий твір — «Паралелі». Є Валентин Бібік, він не часто виконується, бо досить складний. Хоча його музику все ж часто грають  в Києві, дякуючи диригенту Роману Кофману. Ви будете слухати скоро, в концерті 19-го травня у Дніпрі, музику Валентина Бібіка. До нас приїде чудовий піаніст Олег Безбородько. Він грав Концерт для фортепіано з оркестром Бібіка вже сім разів, повсюди, крім Дніпра. Це ранній концерт, не складний, але дуже самобутній, з  поєднанням багатьох нашарувань. Головне, що у Валентина Бібіка є своє «обличчя», його ні з ким не сплутаєш. 

На заключення, хочу анонсувати: до закриття концертного сезону в Дніпропетровській філармонії ім. Л.Когана, 9 червня, Концерт для скрипки з оркестром Віктора Косенка буде грати наша неперевершена скрипалька, лауреат міжнародних конкурсів, народна артистка України Богдана Півненко. Приходьте!

У підготовці огляду-інтерв'ю брала участь студентка спеціальності «Культурологія» НТУ «Дніпровська політехніка» Анна Твердохліб.