Моя професія: старша акушерка свалявської лікарні Марина Лявинець

05 Травня 2023, 20:40
Фото: інтернет-видання Район.Свалява 4009
Фото: інтернет-видання Район.Свалява

5 травня – всесвітній день акушерки. Саме вони допомогли народитися на світ кожному з нас, тому професія акушерки дуже важлива. До того ж від їхніх дій залежить здоров’я підопічних, тобто породіллі та дитини.  

Інтернет-видання Район.Свалява з нагоди професійного свята знайомить із старшою акушеркою   пологового відділення Свалявської міської лікарні – Мариною Лявинець. Їй всього 21, але вже рік її життєве колесо майорить лікарняними клопотами. 

Марино, чим вас привабила спеціальність акушерства?  

– Це та професія, що буває треба за секунду надати допомогу, при тому знати різні можливі випадки. І деколи взагалі немає часу подумати як вчинити. В цьому й відповідальність праці лікарів.

Також дуже радію, коли народжується дитинка – до таких моментів не буває звикання. Бо кожне немовля індивідуальне, немає однакових на обличчя, за поведінкою, всі малюки по-різному народжуються і по-різному плачуть. Коли приймаю пологи я завжди так радію, якби то моя була дитина. Примовляю «ой, який у нас хороший (а) хлопчик чи дівчинка. Якщо жінці важко, прошу ще трішки постаратись. Згодом породіллі говорять, що Марина Іванівна з нами в той момент теж народжувала (сміється – авт.). 

А де ви навчалися? 

– Після закінчення школи я вагалася між професіями перекладача і медика, а також дуже подобалася фельдшерська справа. Ще з дитинства бачила себе хірургом. Мені не подобалися професії без активної роботи. Все ж подавала документи на вступ на різні освітні напрямки в УжНУ  – перекладача, філолога, лікарняну справу і паралельно до Берегівського медичного коледжу  на акушерську справу. До речі, на сестринську справу не хотіла взагалі подавати, ніколи не бачила себе медсестрою. Навіть пропозицію працювати медсестрою в місцевому санаторії не розглядала – це не моє. 

Усе ж, коли прийшлось вибирати місце навчання було важко визначатися. Але спрацював метод відкидання: на філологічний – ні, на лікарську справу хотілося та врахувавши, що наразі дистанційна форма навчання і не надто бажала закінчувати університет в 30 років, теж не обрала. Вагалася між перекладачем і акушеркою, в результаті все ж пішла на акушерську справу. І я абсолютно не пошкодувала про свій вибір, стаціонарно провчилася там два з половиною роки  на державному замовленні.

Дуже схвально, що ви одразу пішли працювати, незважаючи на свій молодий вік… 

– Так, дуже хотіла набратись практики. Закінчила коледж на червоний диплом, мала хороші оцінки і добре здала «КРОК», тому мала привілей при оформленні на роботу. До речі, з нашої групи тільки я працюю акушеркою. Постійно стараюся вчитися, дочитувати статті на актуальні теми по спеціалізації. В. о. головного лікаря Олександр Антонович Фізер завжди повторює мені: «твої знання – твоя сила», тож це мене мотивує.  

І наша завідувачка відділення Анна Вікторівна Чернова багато-чому навчила мене і, слава Богу, тепер я вже спеціаліст, який може спокійно прийняти пологи.  

Пригадуєте, коли вас вперше допустили на пологи?

– Я була вперше на пологах ще під час практики, але цей процес не викликав у мене ніякого страху. Коли ж на роботі уперше приймала пологи – це вже було відповідально і Анна Вікторівна наголосила мені, що я наразі в пологовій залі головна. Спочатку було дуже важко, але я розуміла, якщо покажу свій страх породіллі,  в якої і так свої переживання, буде гірше. Тож я повинна була морально зібрати і жінку, і себе (усміхається – авт.). Спершу боялася брати на руки дітей трохи менших за 3 кг, але тепер уже в звичку увійшло, що тепер немає страху ні перед чим. Коли бачу перша, як дитинка з’явилася на світ, знаю, що я на своєму місці і здійснила правильний вибір щодо професії.  

Тим паче, коли Анна Вікторівна поряд, то взагалі впевненість в собі велика, вона завжди каже: «ти все зможеш!». У певні моменти вона в мене більше вірить, аніж я сама. І взагалі приклад для мене, як можна стати хорошим лікарем. 

Як часто потрапляєте на чергування?

– Працюю з понеділка по п’ятницю з 8-ої до 16-ої години, на чергування залишаюся по бажанню. І навіть якщо жінка поступає до відділення о 16:00, коли  в мене завершується робочий час, все одно можу залишитися на пологи за бажанням –  а воно в мене є майже завжди (усміхається – авт.). 

Буває, що перебуваю з породіллею від початку переймів і до кінця пологів. Іноді з жінкою немає нікого з родичів, а їй важлива підтримка. Тому я завжди рада допомогти жінкам психологічно, і поговорити, і посміятися – так вони   відволікаються і легше переносять перейми. Потім подружжя кажуть мені  про те, що відчувають з мого боку любов до роботи. Навіть батьки говорять, що я більше живу на роботі, ніж вдома.

Які робочі обов’язки ще виконуєте, окрім прийняття пологів? 

– Здійснюю КТГ плоду, оформляю виписки з пологового після народження малюків, документи на пакунок малюка, стежу за санітарним режимом відділення, забезпеченням лікарськими засобами та графіками чергування колег-акушерок, медсестер, молодшого персоналу. Крім цього, здійснюю забір крові на аналізи в пацієнток нашого відділення.

Як переносите форс-мажорні ситуації у пацієнток?  

– Ще з коледжу задумувалась, що робитиму при таких моментах, як буду повідомляти і чи зможу нормально сприймати. Тим більше, по життю я все сприймаю близько до серця.

Однак негативні випадки, чи то внутрішньоутробну загибель плоду, чи  немовлят з вадами, мертвонароджених – не оминути, на жаль. Деколи ми не в силах нічого змінити. У той момент, здається, треба мати кам’яне серце, щоб спокійно пояснити пацієнтам стан справ.  

Ось і нещодавно була ситуація під час КТГ – вагітна не відчувала рухів плоду і також я не змогла знайти серцебиття під час процедури. Виявляється дитина загинула і досить давно, а вагітна не звернулася вчасно до лікарні. Тільки дочекавшись чоловіка, ми при ньому сказали жінці як є. 

Але хороших ситуацій маємо більше. Згодом жінки зустрічають мене в місті, говорять. Я ж дуже тішуся, коли бачу їх з візочками на вулиці. Також  спілкуюся з пацієнтками і в соцмережах, багато з ким здружилися. Тому для мене робота це можливість знайти і нові знайомства, і друзів, і ще прийняти на цей світ нове життя.

Знаю, живете не в Сваляві, це не перепона для добирання на роботу?

– Дійсно, добираюся з села Оленево, що за 20 км від Сваляви, але любов до роботи перекриває будь-які нюанси. Кожного ранку йду на роботу з таким відчуттям, що можливо в нас хтось новий народився, йти б подивитися немовля. Якщо чую, що дитинка десь плаче, теж йду в ту палату. Колеги вже знають, якщо я не в кабінеті, значить я біля малюків.

Ви проектуєте собі в думках, як будете самі народжувати?

– О, так (усміхається – авт.). Поки я не заміжня, але уявляю свої пологи. І те, що знаю багато моментів не дуже й добре, бо ж стаються і неприємні миті в пологовому процесі.

Головне правило, яким керуєтеся під час роботи? 

– На агресію відповідати добром, на добро добром і завжди добром. Загалом можливість допомогти людині вважаю найкращою місією. 

Спілкувалася: Ольга МОЛНАР 

 

 

Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024