Ліквідатор аварії на ЧАЕС Михайло Сарканич з Плоского: «Радіація не лягала, як масло на хліб. Вона поширювалася місцями»

01 Травня 2023, 13:57
Ліквідатор аварії на ЧАЕС Михайло Сарканич з Плоского: «Радіація не лягала, як масло на хліб. Вона поширювалася місцями» 1612
Ліквідатор аварії на ЧАЕС Михайло Сарканич з Плоского: «Радіація не лягала, як масло на хліб. Вона поширювалася місцями»

Цьогорік 26 квітня минуло 37 років з дня масштабної катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції. Ця трагедія сколихнула увесь світ, адже й досі входить у трійку найстрашніших екологічних катастроф за всю історію людства. На Закарпатті донині є живі учасники тієї сумної події – ліквідатори техногенної аварії. Виявляється, на Свалявщині таких героїв залишилося близько 130. А ось після виконання службових обов’язків у 1986 році їх було 245. 

З нагоди сумної дати ми поспілкувалися з очільником Свалявського осередку Всеукраїнської громадської організації інвалідів України «Союз Чорнобиль України» Михайлом Сарканичем про буття чорнобильців та їхні нагальні потреби.  

Михайло Васильовичу, відколи існує ваш свалявський осередок організації? 

– З 1993 року, я її очолюю з 1997-го. 

Яке наразі налаштування в учасників організації? 

– 37 років минуло відтоді, наразі ліквідаторам під 60 років, адже у 1986-му їм було по 20. А також і старші були, тож уже відійшли в інший світ. 

Як Ви потрапили тоді на ліквідацію катастрофи? 

– Мені було 29 років, проходив строкову службу офіцером, мав військове звання і за наказом потрапив на ліквідацію. Добирався своїм ходом у серпні 1986 року. Прибувши в Овруч, далі у військову частину 55064, полк 39 хімічного захисту Прикарпатського військового округу, де займалися дезактивацією населених пунктів Прип’яті та інших населених пунктів в сторону Білорусі. Мені, як замполіту, доводилося бути з особовим складом в різних місцях на могильниках, під час дезактивації дахів багатоповерхових будинків. Отримав звання ліквідатора 1-ої категорії.  

Від чого Ви найбільше стресували тоді?

– Найбільше, що мені запам’яталося, це коли я їхав електричкою із Житомира до Овруча, і в одному купе зі мною сусідкою була молода жінка, яка на час  аварії проживала у Прип’яті. За дві-три години ходу електрички, вона розказала про те, що відбувалося у перші години й дні в їхньому місті. Чесно кажучи, у мене ноги ставали ватяні від усвідомлення куди і на що я скерований. Але тиждень минув, другий, третій і нічого не кусало, нічого не вистрілювало, не вибухало – людина звикає і все йде в нормальному темпі. Звичайно, нашим основним захисним елементом була зміна одягу, респіратора або захисної маски. Згадую, як нелегко було працювати із одягнутим респіратором…

Про ті події дуже важко говорити й згадувати. Боляче було дивитися на ті виселені населені пункти, села із небагатими речами, які нажили люди і змушені все вантажити і вивозити. То була велика біда з багатьма втратами.   

Як Ви після повернення додому відновлювали себе? 

– Я після повернення одружився, маємо двох дітей. Дотепер працюю головним інженером на Плосківському заводі мінеральних вод. 

З якими труднощами зіштовхуються чорнобильці?

– Тепер найболючішим питанням для чорнобильців є медичне забезпечення, лікування й соціальний захист потерпілих від катастрофи. Здоров’я підкошене практично у всіх, бо ж радіація вбиває імунну систему, а з роками токсичні речовини посилено впливають і погіршують стан організму. 

Шкода, що вкрай мало передбачено коштів для підтримки нашого здоров’я. А ми потребуємо дороговартісних операцій, до прикладу із заміни суглобів, кришталика. І ліки здорожчали дуже. Правди ради, зубопротезування відбувається за рахунок держави. Все ж не зупиняємося і просимо місцеву владу вплинути на покращення в цьому напрямку. 

Яким чином взаємодієте з місцевим керівництвом? 

– У Свалявській міській раді маємо свій кабінет організації, а нещодавно, 18-го квітня, відбувся круглий стіл із представниками влади. Присутні активісти нашого осередку,  головні лікарі медичних закладів Сваляви обговорювали медичне й соціальне забезпечення чорнобильців. Розумієте, із запровадженою реформою трохи змінилося ставлення до нас – ми зрівняні під один рівень із всіма громадянами щодо пільгових моментів. До війни були дві категорії: чорнобильці й афганці. Наразі в чергу на пільги в лікуванні додалися учасники бойових дій, учасники АТО – і всі потребують уваги від держави, бо ж виконували поставлені завдання.  

Так само проблемно, що ліквідатори скеровані до різних сімейних лікарів. Хоча до цього ми мали свого одного лікаря. Думаю особисто, що чорнобильці заслуговують більшої уваги до свого здоров’я, ніж пересічні громадяни. 

Усе ж, під час зустрічі ми домовилися, що первинна медицина здійснить реєстр усіх ліквідаторів, відтак будемо чітко знати, який лікар якого чорнобильця веде по обліку.   

З якими словами підбадьорення можете звернутися до ліквідаторів Чорнобильської аварії з нагоди сумного, але все ж пам’ятного дня 26-го квітня…

– Бажаю ліквідаторам триматися разом, один одного підтримувати, прагнути йти на діалог з владою, щоб нас вислухали і робили можливі кроки, аби просуватися щоразу вперед. 

Розмовляла: Ольга Молнар

 

Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024