Як у давнину святкували Великдень на Свалявщині

Літопис історії рідного краю наповнений багатою палітрою подій. Відрадно, що й тогочасні світлини, хоч і не у великій кількості, все ж збережені в архівах та музеях. Напередодні Пасхи Христової ми забажали поглянути на традиції відзначення величного свята в давнину саме на Свалявщині. Бо ж кожному, хто не охолов до своєї історії, завжди цікаво дізнатися як жили наші попередники, як було прийнято пекти паски, який святковий одяг обирали мешканці та що було заведено робити у післясвято. Хронікою минулих літ з нами поділилася директорка Свалявського історичного музею Марія Цанько. 

«Колись сім’ї були дуже великими і, відповідно, пасхальні кошики мали значний об’єм. З фотографії десь 30-х років бачимо, що кошики були з двома ручками і називалися «гаті-кошар». Він схожий на той кошик, який і тепер використовують для збирання картоплі. Йдучи до церкви освячувати паску, чоловік і дружина несли його вдвох», – розповідає директорка Свалявського історичного музею Марія Цанько. 

– Ось тут, в нашій експозиційній залі, маємо збережену форму для випічки паски – бачите, наскільки вона велика і глибока. Ясна річ, сучасні кошики не підійшли б до тих пасок, що випікалися раніше. Тим більше, господині в ті часи мали випекти стільки пасок, аби вистачило на три дні свята для всієї родини. Тож паски були дуже великими. 

Освячувати їх несли не тільки в кошиках, а й в дуже гарній вишитій скатертині або, як кажуть, в плахті. Кошари не завжди була можливість купити, тож, за переказами, досить часто мешканці обмінювалися бартером зайвими речами, домовлялися про взаємообмін, – продовжує Марія Петрівна.

За письмово фіксованими згадками, приготування великодньої обрядової їжі розпочиналося в Чистий четвер.  Цього дня, а також в суботу пекли паски з білого пшеничного борошна. Коли паска замісилася, тісто обов’язково накривали білим полотном і зверху ставили букетик верби, яку освячували у Вербну неділю. Це була обов’язкова традиція у господинь. Так само жінки молилися перед початком замішування. Поки паска підростала, в хаті не смілося кричати, сваритися, ані голос підвищувати.   

Старші люди розповідали, якщо господиня валила піч, бо не могла витягти паску, то вона була дуже порядною газдинею – в неї паска настільки підростала.  

Поки паска не посвячена, їсти її не можна – вважалося за гріх. Навіть господиням не можна було куштувати її – це було грубе порушення традиції. 

В Страсну п’ятницю до обіду, перед виносом Плащаниці, прибирали оселю. Увечері, після церкви жінки перемащували колачі (тіста – авт.) кремами, самі ж  коржі випікали у четвер напередодні. У суботу пекти тіста було не прийнято.

У Великодню суботу готували крашанки та писанки. Яйця фарбували переважно у червоний колір, варили з лушпинням цибулі. Дуже цікаво, що, аби отримати візерунки, на Закарпатті не просто виварювали яйця для крашанок в цибулі, а збирали листя смородини і комониці, відтак прикладали листки до яйця й закручували у марлю та відварювали у цибулі. Яйце отримувало цікаве забарвлення.

Коли йшли святити паску, то разом з нею несли ще й ковбасу (пікницю по-закарпатськи), масло, сир, сіль, мак, вино, а також свічку. За старим звичаєм разом з паскою в церкві освячували ще й печене порося з шматком хрону у зубах. Наразі прийнято ставити до кошика шовдарь і буряк з хріном. Щодо хрону, то існує легенда: їдять його з м’ясом – щоб міцнішим бути.

– Маємо збережені три види старовинних рушників, якими й прикривали кошик в тогочасний період. Мене особисто дивує, що досить часто і тепер в кошик кладуть ніж, наче паску будуть різати освяченим ножем. Це неприпустимо, це звичай ворожок, так казали старші люди, – зауважує Марія Цанько.

Як тільки пасхальне богослужіння завершували і дзвони починали лунати, то з храму всі наввипередки поспішали додому – вважалося, хто першим зайде у свою вулицю, той буде кращим господарем.

Як тільки люди приносили додому освячену їжу, то, в першу чергу, мастили губи освяченим маслом, ніс і все обличчя – «щоби улітку не боліло і не тріскалося лице від вітру та сонця». Господар, зайшовши в хату, ставив освячене на стіл і христосувався з всією родиною. Потім діти ставали на коліна, а батько з матір’ю розбирали над дитячими головами кошик з освяченим: 

«Аби вам розум так скоро розвивався, як цей кошик розбирається». А якщо в хаті була дівчина на виданні, то їй клали паску на голову зі словами: «Абись у людей була така велична, як паска пшенична!».

Перед тим як сісти за стіл, вся родина вмивалася. Мати наливала у велику миску води, а на дно її – три великі червоні крашанки. Першою вмивалася дівчина, потім хлопці й мати, а останнім – батько. Крашанки забирала дівчина – «щоби кращою була». 

Перед споживанням різних страв кожен член сім’ї куштував шматочок з освяченого яйця, яке ділили на всіх членів сім’ї, примовляючи: «Дай, Боже, ще й на той рік дочекати світлого Воскресіння Христового в щасті і здоров’ї». 

А кожен господар, після великоднього обіду, або хлопець, поспішав першим прийти до дзвінниці і задзвонити, щоб був добрий урожай на його полі, тому дзвони  на Великдень лунали цілий день. 

– На архівних фото бачимо святковий пасхальний день – у середмісті Сваляви прогулюються мешканці. Це чеський період до 1939 року. Інша світлина демонструє святкове ранкове богослужіння біля храму, де всі люди нарядно й охайно одягнуті. Чоловіки у костюмах, піджаках, а дівчата старалися ходити у білих сукнях до церкви, з непокритою головою до заміжжя. Також діти видніються на світлинах, – показує директорка Свалявського історичного музею Марія Цанько. 

Прекрасні звичаї пов’язані з Великоднім понеділком. Ще до першої світової війни у цей день ходили до родичів: хрещених батьків, бабусь та дідусів, священників і приносили в подарунок калач і крашанку. Діти за це отримували в дарунок гроші та гостинці. Якщо діти заходили в хату, то зверталися до присутніх такими словами: 

«Христос Воскрес! Будьте здорові, зі святами!». 

А їм відповідали: 

«Воістину Воскрес! Спасибі, також і вас поздоровляємо, хай великий (велика) ростеш!».

І гладили дитину по голові. Принісши гроші та гостинці додому, діти все віддавали матері, яка після обіду ділила їх між дітьми. У радянський і після радянський періоди така традиція дарунків хресникам була втрачена.  

Великодній понеділок називається ще й обливальним понеділком, бо в цей день, за старим звичаєм, хлопці обливали дівчат джерельною водою. Цей звичай зберігся ще й досі. 

Підготувала: Ольга МОЛНАР