«Відповідальність за результат гри завжди брав на себе»: свалявський тренер з футболу Елемір Майор

27 Березня 2023, 18:53
«Відповідальність за результат гри завжди брав на себе»: закарпатський тренер з футболу Елемір Майор 2613
«Відповідальність за результат гри завжди брав на себе»: закарпатський тренер з футболу Елемір Майор

Футбольний шлях нашого героя розпочався у 13 років, коли він вперше переглянув по телевізору Чемпіонат світу з футболу. Відтоді майбутній тренер не пропустив жодної важливої гри, а згодом «підсів» на спортивну газету та вболівав за «Динамо». З тих часів Елемір Васильович Майор з який більшу частину життя прожив у Голубиному, зрозумів, що буде з футболом назавжди! 

Сьогодні, 27 березня, ювіляру виповнилось 70 років. Тож дзвінок від нашого видання не став несподіванкою для відомого тренера, а саме інтерв’ю дасть вам можливість зазирнути в частинку історії Свалявського спорту.

– Елеміре Васильовичу, Вам сьогодні виповнилось 70. Чим найбільше пишаєтесь у житті?

– Я безмежно радий, що стільки років життя присвятив футболу. Думаю, що є хороші результати, адже мої вихованці вже самі підросли, стали старшими. Мені приємно, що підтримую з ними розмову. У 70 років, дякувати Богу, ще маю можливість побігати, поганяти м’яча. Хочеться інколи пришвидшитись на полі, десь сильніше віддати м’яча, але вже не так виходить, як років десять тому. Проте стараюсь не втрачати форму. 

– Зараз ще тренуєте команди, чи задовольняєтесь грою для себе?

– Вже п’ять років нікого не треную. Тільки граю у Сваляві у ФК «Здоров’я» та інколи у Поляні тренуюсь, але чисто для себе.

– Відколи пов’язали своє життя з футболом?

– У п’ятому класі вже грав за юнаків, хоча тренувався з ними і до цього. Тоді я б не мав грати, оскільки був молодшим за інших, тому, коли подавались на гру, писали, що я старший. Поступово, у 9-му класі вже грав за дорослих. Саме з дитинства мріяв стати професійним тренером, закінчити інститут фізкультури. Вже після армії вступив до Кам’янець-Подільського педагогічного інституту, який згодом закінчив. Далі багато років працював у Свалявській ДЮСШ, тренував ФК «Авангард» – як юнаків так і дорослих. Юнаки тоді ставали чемпіонами області, виходили у вищу лігу та задавали тон. Коли мені виповнився 31 рік, з’явилась необхідність тренувати дорослу команду. Я не хотів ставати тренером так швидко, але доля визначила інакше. Вийшло так, що на першості України, де я погодився на тренувальні збори на два тижні, мені сказали, щоб продовжував тренувати дорослих. Відтак я і тренував до 2000 року юнацькі та дорослі команди.

– Батьки як відреагували на Ваше бажання пов’язати життя з футболом?

– З дитинства старався бути самостійним. Мама померла, коли мені було 17 років. Брати мене дуже підтримували, у мене їх було четверо. Під час мого навчання в інституті допомагали фінансово та чим тільки могли. Батьки ж не заважали мені, з розумінням ставились до мого вибору та моїх потреб. Далі вже залежав сам від себе, бо брати мали сім’ї, то у них були свої турботи. 

– Розкажіть про ігри, які стали для Вас найбільш значимими…

– В інститутські роки ми грали на першості України та стали там третіми у своїй зоні. У командах  «Електрон», «Авангард», «Буревісник» ми були чемпіонами Закарпаття та Хмельницька у 1983 році. Юнаками багато разів були чемпіонами області. У 1988 році на всесоюзному турнірі ми посіли 4-те місце. Неодноразово ставали чемпіонами України на турнірі «Шкіряний м’яч», особливо як старша вікова група.  Всього й не пригадаєш...

– Яка, на Вашу думку, різниця футболу тих часів та теперішніх?

– Різниця лише в тому, що тоді не було таких спокус, як тепер (сміється – авт.). Тоді ми збирали копійки, щоб придбати бутси чи м’яч. Тепер це все діти мають, проте не цінують. Інші часи пішли, але тепер так само є ті, хто любить футбол і спить з м’ячем. Раніше через, те, що не було чим зайнятись, грали у футбол з ранку до вечора. Вдома кололи дрова, а між тим ганяли м’яча, щоб підтримувати форму. Навпроти церкви у селі Шаланки, колишнього Берегівського району, звідки я родом був стадіончик. Там ми грали футбол з хлопцями на 3-4 роки старшими від нас. Я вже тоді не боявся грати зі старшими. 

– Що в роботі тренера давалося Вам найважче?

– Такого не пригадую. Я з дитинства мріяв стати тренером з футболу, щоправда, тренувати дітей. То вже так склалося, що після перемог юнацьких команд, які я тренував у Сваляві, мене підштовхували тренувати дорослих. У дорослій команді завжди були фінансові труднощі, тому великих досягнень ми не здобули. Та й з юнаками набагато простіше працювати, бо від них завжди є віддача та результат. Вони дослуховуються до порад. Але можна досягнути і великих результатів, якщо є наполегливість та бажання.

– Як мотивували гравців у роздягальні перед виходом на поле?

– На той час вже були навіть «домовлені» матчі, але у нас про те, що можемо програти, навіть мови не могло бути. Завжди намагався так налаштовувати гравців, щоб максимально досягти перемоги. Старався завжди говорити з гравцями по душам, ніколи не грубив. Бувало, що міг підняти голос, але не переходив межі. Я завжди брав відповідальність за гру на себе. Бували, звичайно, і безсонні ночі, але нічого страшного, пережив. 

– У вільний час як відпочиваєте? Чи маєте якесь захоплення окрім футболу?

– У даний час я вже на пенсії, то які у мене турботи? Господарство веду, інколи з онуком граю у футбол, коли приїжджає до мене. Він також є гравцем однієї з футбольних команд в Ужгороді. Зараз є Інтернет, то передивляюся всі можливі матчі, європейські кубки. Якщо говорити про зацікавлення в цілому, то окрім футболу не захоплювався нічим.

– Чи є майбутнє у свалявського футболу?

– Тоді, коли я починав працювати тренером, ніхто не допомагав, але і не заважав. Зараз бачу, що Іван Грубінка тренує, має здібних гравців та команди. 

Раніше ти грав у дитячій команді, далі грав за юнаків за «Авангард», йшов служити в армію, повертався, бажав продовжити кар’єру, то перед тобою були відчинені двері. Особливо, коли чули, що ти тренувався у «Авангарді». У Сускові тоді був ФК «Колос», так вони залюбки брали до себе в команду. Тобто було де грати і за кого. Були можливості для розвитку. Зараз немає чемпіонату, та й війна надворі. Або ж пограли і роз’їхались, хто куди… Думаю, воно все відродиться, головне, щоб керівництво не було осторонь і підтримувало футбол. 

З перших вуст про Елеміра Васильовича, розповіли його знайомі та вихованці:

«Я його дуже люблю і поважаю. Він мене тренував все дитинство і юнацькі роки в «Авангарді». Щоразу спостерігав, як він розкладає фішки, дає цікаві вправи, виставляє склад на гру… Мені це завжди було дуже цікаво споглядати. І саме завдяки йому в мене з'явилось бажання стати тренером. Елемір Васильович – дуже хороший тренер, справедливий і ще кращий, як людина. Знаю його вже більше 20-ти років. Він завжди був дуже добрим, і найбільша його чеснота, я вважаю, це совість і людяність. Зараз він приводить деколи на тренування до мене онука, який в Ужгороді живее, і залюбки з ним спілкуюсь і підколюю, що він не старіє взагалі (сміється – авт). Елемір Васильович і зараз у дуже хорошій фізичній формі, ще грає у футбол з молодими і точно шо не гірший на полі.

Користуючись нагодою, бажаю йому багато років прожити ще і грати в футбол! Щоб радів від онука який дуже добре грає, благополуччя його родині, дуже його люблю і поважаю», – розповідає тренер ФК «Свалява» Іван Грубінка.

«Пам'ятаю Елеміра Васильовича як дуже грамотного, пунткуального, відповідального, педантичного до цифр тренера. Він завжди любив, щоб все було чітко і по полицях. Ця людина заслуговує великої поваги, адже виховала не одне покоління футболістів-чемпіонів. У день його 70-річчя бажаю йому міцного здоров'я, успіхів, терпіння та ще багато років бігати на полі», а – вітає ювіляра директор Свалявської ДЮСШ Олександр Головнич.

«Елемір Васильович – дуже хороша людина. За той час, що він жиє з нами по сусідству, ніколи з ним не було конфліктів. Він завжди відгукувався, коли щось потрібно було допомогти, ніколи не було чути від нього ані криків, ані дурних розмов. Його жінка, Маня, також дуже хороша, завжди допомагала, коли були проблем из тиском. Мати таких сусідів – одне задоволення. Користуючись нагодою хочу побажати йому міцного здоров'я, миру, благополуччя і багато років життя», – односельчанка та сусідка Віра Дьолог.

 

Коментар
18/05/2024 Субота
18.05.2024
17.05.2024