Водій автобуса «Свалява-Оленево» Михайло Стретович: «Популярність зробила мене ще більш відповідальним»

Про водія рейсового автобуса, який носив назву «Глазовий», знає чи не кожен свалявчанин, а поміж тим і вся Україна, адже показували його виступи для пасажирів по телеканалу «1+1», писали закарпатські газети, ба навіть більше, Михайло став зіркою «Тік-Току», де його відео набирали сотні тисяч переглядів. Наші журналісти вирішили поспілкуватися з харизматичним водієм автобуса, що правда тепер не «Глазового», а «Долі», і нагадати, про те, як важливо залишатися на позитиві попри будь-які обставини та вселяти віру в інших. Наша розмова відбулась під час перерви між запланованим рейсом. Традиційно, Михайло Степанович пригостив нас цукерками.

Пане Михайле, розкажіть, чому змінили назву автобуса з «Глазового» на «Долю»? 

Ой, ви знаєте, з початком війни мого автобуса, на якому я проїздив більше п’яти років, забрали на війну, тож мені дали новий автобус, якому теж потрібно було нову назву. На початку квітня я провів конкурс серед пасажирів, яку назву слід обрати. Серед запропонованих варіантів були: «Паляниця», «Доля», «Воля». Присутні тоді люди обрали назву «Доля» тому, що така наша доля – в Україні війна, але ми не падаємо духом, і боремося за свою свободу за свою долю!

Останні п’ять років Ви розважали своїх пасажирів, дарували їм гуморески, вірші, пісні та пригощали цукерками. Як вплинула війна на Вас особисто та на Ваш репертуар? Адже коли війна, вже не до жартів і пісень…

Раніше, ще до війни, я розповідав гуморески, була зовсім інша концепція. Із початком бойових дій довелось змінити репертуар, тож вирішив почати співати українські пісні, Гімн України, а також ті, які гуляють інтернетом та набувають популярності, зокрема «Червону Калину». Я почав їх вчити, у мене наразі десь десять таких патріотичних пісень, які зазвичай виконую під час поїздки, чи перед відправленням автобусу, або ж коли переїзд закритий. 

Чи всі пасажири сприймають Ваші виступи? Траплялися Вам «невдячні» гості-глядачі?

 Знаєте, як то кажуть, «у сім’ї не без виродків»… Позитивно дуже відгукуються відпочиваючі, або ті що приїхали, яких особисто торкнулася ця війна. Їм дуже подобається, буває коли співаю, то вона аж плачуть, бо розуміють ці пісні. Мені їх дуже шкода. А місцеві часто їздять, то вже, напевно, звикли. Але я обов’язково запитую їх, чи можна співати, і якщо вони дають дозвіл тоді співаю. Інколи буває, що самі кажуть: «давай Глазовий, співай» (сміється – авт.). До речі, ще перед війною мене запрошував організатор щорічного мистецького вечору на честь Павла Глазового*, який знав безпосередньо митця. Але до справи так і не дійшло.

Як відкрили у собі ці здібності до співу та виступів. Це щось вроджене, чи те, що вийшло назовні з часом? У вас є мистецька освіта? 

Ще з дитинства я співав у школі, брав активну участь у самодіяльності й знав такі пісні як (починає співати) «Ой зелене, жито зелене…». Але ж ти не будеш їх зараз співати під час війни. Тому шукав в інтернеті сучасні пісні, які підходять під ситуацію в країні, зокрема дуже подобається пісня: «Гай зелений гай», в сучасній обробці. А щодо освіти, то я ніде не вчився додатково, закінчив 10 класів, то пішов працювати кранівником на будівництво. Тільки останні п’ять років я працюю водієм автобусу. 

Ваші виступи вселяють надію та заряджають на позитивне мислення. Як вважаєте, чому ми виграємо цю війну?

Відповідь дуже проста – наші люди такі! Найбільш підходить слово – незламні. А український народ не здається, він незламний! Ми за самостійність, за єдину Україну, тому коли наступає війна, такий народ об’єднується і, впевнений, здобуде свою перемогу!

Ваші ролики набирають сотні тисяч переглядів, про Вас пишуть різні видання з різних точок України, і без перебільшення виконання «Червоної Калини» на початку війни зробили Вас справжньою зіркою на просторах інтернету. Чи не з’явилася у Вас після хвилі популярності так звана «зіркова хвороба»?

Знаєте, ні. Навпаки – це дало мені ще більше відповідальності. Для мене важливі відгуки: чи автобус чистий, чи вікна помиті. А після популярності доводиться ще більше слідкувати за чистотою. Не те, щоб я цього раніше не робив, але зараз ще більше за цим стежу.

Різдвяні побажання нашим читачам?

Насамперед здоров’я, миру, смирення, терпіння та ще раз терпіння, щоб це все скоріше закінчилося. Щоб ми зажили після цього, як в гімні співається: «ще нам браття українці усміхнеться доля…»

Спілкувався: Анатолій Молнар

* Павло Прокопович Глазовий — український поет-гуморист і сатирик. Автор поеми «Слався, Вітчизно моя!», написав 13 книжок сатири та гумору, 8 книжок для дітей.