Віктор Райчинець: «Допомагаємо нужденним, діти яких не живуть в Іспанії чи Португалії»

Благодійний фонд «Від серця до серця», зареєстрований у Сваляві, понад рік навідує людей, які залишилися під тягарем життєвих випробувань наодинці. 

Керівник фонду Віктор Райчинець пояснив, як віднаходили справді нужденну категорію населення у Свалявській територіальній громаді.           

ДОПОМОГА БЕЗ ВИГОДИ

– Удома зберігаю фотознімки дітей з синдромом Дауна, яких зустрічав на своєму шляху ще раніше. Через робочі зобов’язання доводилося бувати та у помешканнях бабусь, сирітських будинках. Побачивши їхні труднощі, я розумів, що потрібно чинити добрі справи. Тим паче свого часу здобув спеціальне навчання по добродійній роботі. Все ж багато роздумував над тим як розпочати діяльність благодійного фонду і роки зо два тому поділився ідеєю зі своїм другом з Америки Іваном Ниткою. Він переїхав до США, отримав громадянство і повністю позитивно підтримав задум про створення благодійного фонду. Щоразу він надає свою фінансову лепту і повністю довіряє нашому вибору щодо адресної допомоги. 

– Дійсно, пане Вікторе, а як ви обираєте тих, кому насправді потрібна допомога? 

– Я не міг знати, хто у Сваляві бідний, а хто ні. Хіба поодинокі випадки були відомі. Тому ми зверталися до соціальної служби, яка й надала списки нужденних. Їх там було дуже багато, однак я одразу зробив розподіл за правилом – не можемо допомагати тим людям, діти яких живуть закордоном, в Іспанії чи Португалії. За п’ятою заповіддю треба шанувати своїх батька й матір, тож нехай рідні діти потурбуються за них. Перед нами стоїть завдання допомогти людям з обмеженими фізичними можливостями, самотнім, чиї діти померли, бідним сім’ям.  

Тепер нужденних у нас більше 80-ти. Постійно додаємо до списку осіб, про яких мене повідомляють. Їду до них додому, знайомлюся із ситуацією, дивлюсь як людина проживає і тоді телефоную соціальному працівнику, аби внести до бази ще певних осіб. 

– Як реагували люди на ваші візити з продуктовими пакунками?

– Бувало питали: а за кого голосувати? З пересторогою ставились, підозрюючи, що ми маємо  якісь свої мотиви і чи не хочемо їх політично підкупити. Але насправді такого не було, ми чинили добро людям, які в нашій громаді перебувають у критичному фінансовому стані. 

– Продовжуєте і наразі відвідини? 

– Ходили по хатах після Нового року, перед Великоднем, плануємо незабаром відвідати. Скажу, що до війни все було набагато легше. Навесні навіть зіштовхнулися із проблемою дефіциту товару. Елементарно не могли придбати борошна, і це ускладнило процес закупівлі продуктів. Ганьба було нести напівпорожню торбину, мусіли дочікувати, щоб провести благодійний день. А ось минулого року навідувалися кожної першої неділі місяця, без прив’язки до свят. І обов’язково стараємося не обійти стороною будинок престарілих на Берегах у Сваляві.

ПОТРЕБА З ПОДЯКОЮ

– З чого складається ваш пакунок допомоги?

– Наповнюємо крупами, олією, рибними консервами, сирами, печивом, солодощами та іншими продуктами харчування. 

– Чи долучалися допомагати переселенцям, що прибували з місць бойових дій? 

– Звичайно, забезпечували їх харчами. На прохання міської влади організовували завіз продуктів до двох дитсадків, де мешкали переселенці. Радує, що багато з них влаштувалися на роботу або ж роз’їхалися до власних домівок. 

– Відчуваєте вдячність від людей, яким допомогли? 

– Є жінки, які стільки сиринчі (щастя) бажають, що деколи треба їхні побажання слухати десять хвилин (сміється – авт.). Дехто на вулиці зустрічає – підходять, говорять. Дуже запам’яталася одна бабуся, до якої ми прийшли, а вона з радості плаче, каже: «Я перше молилася Богу, що немає грошей на їжу, і тут приходите ви з продуктами…». Багато-хто з них каже, що моляться за нас, ставлять за наше здоров’я свічки в церкві. Це дуже приємно.

– Нелегкий воєнний стан мотивує кожного донатити для ЗСУ. Ви мабуть теж не осторонь цього? 

– Стараюся допомагати всюди, де можна. З початком війни передав у Свалявський рух опору кошти для військових потреб, але просив не зазначати ніде мого імені. Причиною є мій життєвий принцип: що робить права рука, хай не знає ліва. До речі, активним благодійником фонду є один з місцевих депутатів. Однак він також не бажає, аби його ім’я фігурувало. 

ФІЛОСОФІЯ ДОБРА

– Приймати допомогу – це мистецтво, і, як відомо, не всі цим вмінням володіють. Чи траплялося, що хтось із нужденних відмовлявся брати пакунки?  

– Горда людина, навіть будучи бідною, ніколи не зможе змиритися, що мусить прийняти допомогу. Хоча в цьому немає нічого поганого. Обходячи помешкання, по реакції бачу і відчуваю, де та як нас сприймають. І навіть, думав іншим разом не заходити до деяких помешкань саме через таке натяжне прийняття допомоги. Звісно, здебільшого переступаю через себе, але іноді віддаю пакет соціальному працівнику, аби він заніс до будинку – сам не можу психологічно.  

– Загалом, що відчуваєте, коли робите добро? 

– Отримую задоволення, таке наче на мене мільйони падають (усміхається – авт.). А якщо серйозно, то виділяю один день від основної роботи і повністю присвячую людям, які мають потребу. Навчився, що за грошима не потрібно бігати, і не боятися їх втратити – будь-що ваше від вас не піде. Навіть у витримці можна заробити гроші. Тому, навіть якщо би мав прибуток за той день і втратив клієнтів, все одно відкладаю телефон і всі робочі плани. Розумію, що в житті все бумерангом повертається, тому якщо твориш добро, воно тобі вернеться. 

– Яку перспективу бачите далі для благодійного фонду «Від серця до серця»? 

– Однозначно фонд має майбутнє. Задуми є нові, але потрібен час для всього. Молюся, щоби Бог допоміг у цьому нелегкому труді і подав миру, щоб люди не відчували стресу від війни. 

Розмовляла: Ольга Молнар 

Фото: Анатолій Молнар

Атмосфера для інтерв'ю: кав'ярня-кондитерська «Mirella».