«Навчившись поважати тварин, ви навчитесь поважати людей»: про що говорять свалявські ветеринари

День працівників ветеринарної медицини щорічно відзначається у другу неділю серпня. Термін «ветеринар» походить від латиноамериканського слова і означає «лікар хворих тварин». Хоча на фоні загальних проблем служба ветеринарної медицини може здатися непомітною, але це тільки на перший погляд, бо завдяки нашим ветеринарам у Свалявській громаді забезпечується надійне ветеринарно-санітарне благополуччя міста та його околиць.

Журналісти інтернет-видання Район.Свалява поспілкувалися з нашими ветеринарами та дізналися, як вони обрали свою професію, яких тварин лікували та чи правда, що інколи з чотирилапими легше працювати, ніж з людьми.

Микола РІШКО, начальник Свалявської районної державної лікарні ветеринарної медицини. Досвід роботи – понад 40 років:

У ветеринарній медицині я працюю вже більше 44 роки. Це єдина професія, яка записана у моїй трудовій книжці з початку 1978 року. Я виріс у селі на Хустщині й у нас вдома були корови, свині, інша худоба, за якою я доглядав. Мені подобалося працювати з тваринами. Тому, коли прийшов час здобувати освіту, сумнівів не було – хочу бути ветеринаром. 

Після того я вступив до Мукачівського технікуму на відділення ветеринарії, де провчився три роки і 6 місяців. Наступною стала освіта у Львівському зооветеринарному інституті на факультеті ветеринарної медицини. 

Найбільше подобається працювати з кіньми. Колись у нашому районі була така рідкісна порода коней як Французький сель, привезений з Угорщини. Їх розміщували на території садиби «У Тараса» за Поляною. Власники садиби займалися тією породою, а я в свою чергу долучився до консультації як ветеринар. З того часу серйозно «підсів» на лікування коней. Тому наразі в нашому районі їх лікуванням займаюся в основному я. Але якщо брати в загальному нашу ветеринарну медицину на Свалявщині, то наші ветлікарі займаються лікуванням та профілактикою хвороб практично всіх видів тварин, які живуть поряд із нами. 

Десь погоджуюсь з твердженням, що інколи з тваринами легше працювати ніж людьми. Інколи власники тваринок за ту собаку чи кішку переживають більше, ніж за власну дитину. Тому у нашій професії потрібно бути і психологом, щоб заспокоїти господаря, і щоб людина довірилась ветлікарю. Тільки після того вже можна спокійно починати лікування.

До дня ветеринарного працівника колегам насамперед побажаю сімейного затишку, мирного неба, терпіння, витривалості та всіх земних благ.

Василь МИГОВИЧ, ветеринар, епізотолог. Досвід роботи – 40 років:

Я хотів займатися торгівлею, для цього планував вступити до Мукачівського торгівельно-екнономічного коледжу. Але доля внесла свої корективи, і мене мої знайомі переконали мене обрати цей напрямок, тож я вступив до Мукачівського фахового коледжу на відділення ветеринарії. Далі – у Львівський зооветеринарний інститут. Наступною сходинкою стала робота за фахом в колгоспі, в якому я пропрацював 20 років. По правді кажучи, сумую за цим часом, там була дійсно робота і практика. Після колгоспу почав працювати епізотологом. Ця ланка ветеринарії займається виявленням та профілактикою хвороб, які передаються від тварини до людини. 

За час моєї роботи найбільше зустрічався з таким захворюванням як сказ. Інколи люди недооцінюють серйозності цієї хвороби. Скажу більше, у світі ще жодну людину чи тварину не вилікували від неї, бо від цього немає ліків, тільки профілактика. З середини лютого в області виявили найбільше випадків захворювання на сказ: сім тварин захворіло, п’ять з яких – у нас на Свалявщині. Це, я вам скажу, найбільші показники за останні 60 років. Зазвичай ця хвороба передається від укусів лисиці до собак. Тому наш напрямок займається більше профілактикою таких захворювань. 

Миру і тільки миру!, – це єдине, що хочеться побажати колегам з нагоди Дня ветеринарного працівника. 

Василь КАМЕНЧУК, завідувач Полянської дільничної лікарні ветеринарної медицини. Досвід роботи – 36 років.

Свій професійний шлях я починав зі звичайного ветлікаря, а вже з 2003 року працюю на посаді завідувача ветлікарні. 

Ще з самого дитинства я досліджував тварин. Мені завжди було цікаво, як їм допомагати, як лікувати. А вже після закінчення школи це зіграло ключову роль у виборі життєвого шляху. Здобув вищу освіту в Національному аграрному університеті в Києві. З тих пір ні на секунду не жалкую, що обрав цей напрямок. 

Моє покликання – допомагати тваринкам одужувати. Це – одна з тих вагомих причин, чому мені подобається робота. Інколи, звичайно, набридає, але рівно на три дні (сміється – авт.). Далі починаєш сумувати, якщо перестаєш спілкуватися з клієнтами, адже до комунікації швидко звикаєш.

Тварини – дуже розумні істоти. Наприклад, коли ти зробив декілька уколів песику і йому після того лікування стало легше, тоді песик починає гавкати і радіти, в такий спосіб він віддячує лікарю. Вони також вміють дякувати. Це дуже цікаво, насправді.

З нагоди професійного свята бажаю колегам добробуту, щастя, Божої благодаті й, головне, щоб був мир над нашими головами, щоб перестали стріляти, щоб був достаток. 

Іван МИГОВИЧ, завідувач Дусинської ветеринарної дільниці. Досвід роботи – 52 роки:

Перед тим як стати ветеринаром, я планував бути лікарем. Два рази намагався вступити до Берегівського медичного коледжу, але не склалося. Потім мені підказали, що в Мукачеві є сільськогосподарський технікум з ветеринарним відділенням, тож я подав туди документи і поступив. Через три роки навчання закінчив коледж з червоним дипломом, і вступив до Львівського зооветеринарного інституту. 

Найбільше мені подобалося лікувати велику худобу – корів, коней, биків. Я професійно вмію підбирати правильне лікування, ставити крапельниці, приймати пологи. Не оминав, звичайно, і лікування інших видів домашньої худоби. Лікував також і кіз, кроликів, свиней, курей. Але з великими тваринами працював найбільше. 

З нагоди Дня ветеринара зичу колегам здоров’я, щастя, благополуччя, удачі, любові, миру та злагоди у нашій непростій роботі.

Василь БУРКУШ, завідувач Керецківською ветеринарною дільницею. Досвід роботи – більше 30 років:

З 1991 по 1997 рік я працював у колгоспі «Боржава», а в державній ветслужбі почав працювати з 1997 року. 

У десятому класі я почав задумуватися над вибором професії. Хоча в такі роки ти не можеш зробити достовірний аналіз того, що саме ти хочеш, але тут мені допомогли знайомі, які вже працювали ветеринарами та переконували мене обрати цю професію. Найбільш переконливим аргументом у моєму виборі стала розмова із завідуючим ветеринарного відділення Федором Пальоком. Після цієї розмови я зрозумів, куди мені рухатися. 

Бажання змінити професію періодично виникає, коли є певні фінансові труднощі. Але я не поїду до Чехії на заробітки, аби там ставити плитку та заробляти кошти. Я цього не вмію робити. Тому роблю те, що мені подобається, те, що я можу і вмію робити тут. 

Розумієте, зараз всі начитані, всі думають, що вони надто «розумні» і все знають, а якщо не знають то запитають в «гугла», що робити, коли у домашнього улюбленця температура тощо. Тому з людьми важко працювати. А коли приводять домашнього улюбленця, ти дивишся на нього і бачиш, що тваринці потрібно допомогти, і приблизно розумієш, що в неї болить. Тому, які б не були господарі тваринок «начитані», все одно потрібно приводити домашніх улюбленці до ветеринарів, якщо в цьому є потреба.

З нагоди професійного свята колегам зичу мирного неба над головою, а також багато натхнення – нашій роботі це згодиться.

Мирослав ПУКІШ, ветеринар. Досвід роботи – 30 років:

Працюю у ветеринарії з 1992 року після закінчення Роготинського коледжу та Київського аграрного університету. 

Ветеринарну медицину вже оцінили у світі, вважаю. І вона, скажу, не менш важлива, ніж класична медицина, адже ми відповідаємо за стабільну епізотичну ситуацію у своїй зоні обслуговування. 

У мене немає такого, що цих тваринок лікую, а цих – ні. Специфіка роботи така, що доводиться лікувати практично всіх тварин, які до нас потрапляють. Але здебільшого це собачки та кішки. Домашня худоба потроху відходить, то доводиться перелаштовуватися на кімнатних улюбленців. Це вимога часу, скажімо так. Тому доводиться лікувати і черепашок, і навіть папуг. 

Перелаштовуватися з домашньої худоби на екзотичних тваринок неважко. Десь, звичайно, доводиться читати нову інформацію, десь консультуєшся з іншими ветлікарями, але це цікаво. 

З нагоди Дня ветеринара зичу вам, друзі, щастя та благополуччя. А головне – миру у нашій країні!

Наталія ТРЕБУЦА, в.о. головного бухгалтера Свалявської державної ветеринарної медицини. Досвід роботи більше 20-років:

Я навчалась у Мукачівському сільськогосподарському технікумі на бухгалтера. З вибором професії визначилась не одразу. Планувала бути вчителькою, але згодом після обговорення з батьками, вирішила вступити до Мукачівського аграрного коледжу. З 60 людей, які поступили на навчання, єдина працюю за фахом. 

Бухгалтерія у ветеринарії відрізняється від звичайної офісної бухгалтерії. Тут більше роботи пов’язано з казначейством та з державними установами. На цій роботі важче працювати, ніж у приватному секторі. 

Мені подобається бухгалтерія, але через фінансові труднощі пов’язані з війною, важко доводиться. 

По Україні ветеринарія є другою організацією у списку за кількістю працівників, яких наразі налічується до 300 тисяч осіб. 

Але надіємось на краще. Надіємось на зміни.

З нагоди свята зичу всім мирного неба над головою, натхнення в роботі, здоров’я, сімейної підтримки.

Юрій БУРКУШ, наймолодший ветеринар на Свалявщині, представник держспоживслужби, провідний спеціаліст відділу безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини:

Починав я роботу ветеринаром у Львові, де пропрацював три роки. Під час навчання в університеті у нас була така тенденція працювати у клініках, поєднуючи навчання з практикою. Тому загальний досвід роботи ветеринаром у мене шість років. 

Хист до біологічних наук – це те, що супроводжувало мене з дитинства. Подобалася медицина, але чомусь розуміння гуманної медицини якось не сильно прибавлювало. Мені ветеринарія здалася більш цікавим варіантом. Крім того, у мене є родичі ветеринари. Вони сказали мені, що робота не є легкою, але ти спробуй. Я з ними побував на різних викликах, подивився, мені сподобалось. Відтак вступив до аграрного технікуму в Мукачеві, далі в університет у Львові, й ось я тут. (сміється – авт.) 

Першою тваринкою, яку я пролікував самостійно, була звичайна безпородна кішка, у якої виявили мікроспорію – це грибкова хвороба, досить неприємна. Вона заліковується, а потім від неї дається вакцина, щоб утворився імунітет. Це був мій перший «пацієнт».

Розумієте, люди інколи при поставленому діагнозі додумують собі хвороби та симптоми. Тварини, так не вміють. У них або діагноз є, або його немає. Третього не дано. Немає такого, що тваринка підсимульовує, або на психологічному рівні додаються якісь симптоми. Тут є конкретика ознак захворювання, по яких ти визначаєш, що з твариною не так. 

Під час навчання доводилось лікувати також і екзотичних тварин, таких як папуги, ігуану та навіть змій. Одного разу до нас привезли удава, то я асистував на проведенні УЗД. Досвід роботи зі зміями не надто приємний. А ось ігуані допоміг – після того, як вона поїла, у неї стався закреп. Прописали відповідні ліки – і все пройшло. Власники були задоволені. 

Війна ніколи нікому не приносила радості, тож бажаю колегам з нагоди професійного свята мирного неба, наснаги в праці, щоб ніколи не забували про своє покликання бути лікарями!

Спілкувався: Анатолій Молнар