Свалявська продавчиня Людмила Бринюк: «Торгівля – у мене в крові»

Уявити будь-який магазин без продавця неможливо, тим паче і атмосфера у приміщенні та колективі залежить саме від харизми того, хто стоїть за прилавком. Напередодні Дня працівників торгівлі ми запросили до розмови впізнавану у Сваляві продавчиню магазину «Молочний» – Людмилу Бринюк. За 16 років праці за торговим прилавком її усмішка стала справжньою візитівкою цього продуктового куточка у Сваляві. 

– Пані Людмило, Ви мріяли стати продавчинею, чи це збіг життєвих обставин? 

– Ще у школі я мріяла бути вихователькою у дитсадку. Усе ж майбутню професію обирали мої батьки. Тому навчалася у Свалявському технічному коледжі за спеціальністю «технолог». Проте зовсім не шкодую, що здобула цю освіту. Після завершення навчання вийшла заміж, народила двох дітей, а згодом мені запропонували працювати у торгівлі. 

– Яким було ваше перше місце роботи?

– Трудовий стаж розпочала з «Молочного», де протягом 16-ти років незмінно працюю. 

– Овва! І ніколи не набридало, не прагнули щось змінити? 

– Люблю свою роботу. Та й від співробітників багато залежить. Були, звичайно, різні ситуації, але в нас хороший колектив, колеги на позитиві. Буває, хтось щось ляпне зайве, але нема такого, щоб ми сильно розсердились. Та й я не уявляю себе без спілкування з людьми. 

– Здається, коли до вас не зайдеш у магазин, Ви завжди у гарному настрої й гуморі. Як себе мотивуєте?

– Робочий графік – з восьмої ранку до семи вечора, тому важкість присутня, адже цілий день на ногах. Зранку інколи є бажання трішки доспати, відпочити, як то кажуть, але йдеш, працюєш і спілкуєшся з людьми. Деколи ближче до вечора і сил вже немає, і настрою, але хтось пожартує – і знов усе стає добре. Ми, працівники торговельної сфери, повинні випромінювати позитив, бо люди приходять по закупи і не мають бачити, які проблеми турбують продавця. Мають бачити тільки нашу усмішку. 

– Чи працюєте за принципом «покупець завжди правий»?

– Так, зважайте, що покупець за свої кошти може піти в будь-який інший магазин, на ринок, в супермаркет. Я повинна порекомендувати, запропонувати той чи інший товар, і щоб людину це привабило для покупки. А десь і психологом  побути – ще з вхідних дверей бачимо, чи людина тільки поцікавиться, чи буде купувати товар, чи просто гулятиме по магазину і нічого не придбає. Люди є різні, але ми і вислухати, і зрозуміти повинні. Тому покупці й приходять знов до нас, є велика кількість постійних клієнтів, які нам довіряють. 

– Чи відчули Ви різницю з початком війни,  можливо був наплив людей, які вимушено переїхали у Сваляву? 

– Переселенців було багато, а вони звикли до великих магазинів, до супермаркетів, тому казали: «У вас такий маленький магазин», але все одно приходили і надалі. Помітно було, що і настрій змінювався серед населення  через воєнний стан, і це дуже відчувалося.  

– Ви одна наразі продавчиня на зміні, чи вас є більше?

– Нас троє, ми міняємось місцями по різних прилавках. Спочатку, коли поставили комп’ютери для фіксації розрахунку, то перший раз всі так переживали, як то ми будемо працювати? Бо ж звикли до ваги та калькулятора. Тепер, увійшовши в ритм, стало набагато простіше підрахувати ціни. Інколи сама мотивую колегинь: швиденько в голові підрахуйте (усміхається, – авт.). 

– Де Ви особисто закуповуєте продукти? Назвіть Ваші улюблені магазини?

– Я окрім нашого магазину ніде не закуповуюсь (сміється, – авт.). На роботу і додому. Якщо йдемо на ринок з дітьми, то тільки, щоб купити якийсь одяг. А продукти – тільки в «Молочному». Не практикую відвідувати великі магазини, навіть бажання не маю. Цінники «знижки», «акції» мене зовсім не приваблюють. 

– Цікавий факт – самі приносите прибуток у магазин, в якому працюєте…

– Виходить, так (усміхається – авт.).

– Ваш чоловік випадково немає справи з торгівлею?

– Ні, мій чоловік працює на заводі «Форшнер», а до цього взагалі працював столяром. У нас вдома багато худоби, і кури, і свині, то він за цим всім доглядає. Отримує від того задоволення. Також у нас вдома є ділянка, сад – вирощуємо яблука, груші, вишню, малину. Потрібно трудитися. І діти нам в цьому допомагають. 

– А, до речі, діти не йдуть по Вашій професійній стежині? 

– Дочка ні, обрала іншу галузь. А син трохи підробляє  в «АВС», яке неподалік з нашим районом. Розставляє товар, наповнює полиці. Там важко працювати, бо різний контингент людей, в тому числі ромської національності, але син справляється, знайшов з ними спільну мову.

Я продавець і, здається, торгівля в мене в крові. Мій шеф навіть каже: «Людко, то у тебе в крові». Сину це також передалося. І мій покійний батько теж був дуже комунікабельний серед людей. 

– Як вважаєте, чому Україна переможе?

– Аякже, переможемо! Потрібно вірити, віра – це велике! Я думаю, що ця війна скоро закінчиться, обов’язково. Тільки треба вірити, молитися, просити, тут більше все залежить від Бога, я так думаю. Воїни гинуть тепер за наш мир та спокій. Але я думаю все налагодиться.

– Розкажіть про свою життєву філософію, якою підбадьорюєте себе по життю?

– Кожної неділі ми відвідуємо церкву з сім’єю. Стараюся молитися побільше. А взагалі у мене такий характер, що, як то кажуть, «я за будь-який двіж» (сміється – авт.). 

– Що бажаєте колегам-продавцям з нагоди професійного свята?

– У першу чергу, бажаю здоров’я і мирного неба над головою. Божої благодаті, завжди залишайтеся на позитиві, усміхайтеся, а все інше додасться!

Спілкувалася: Ольга Молнар

Фото: Анатолій Молнар

Настрій: кав’ярня-кондитерська «Mirella»