Сто днів роботи заступника Свалявського міського голови Михайла Поповича

Проблеми з бюджетом, снігова навала, битва за «ларьки», вимушені переселенці та багато іншого – з усім цим довелося зіштовхнутися заступнику Свалявського міського голови Михайлу Поповичу вже протягом перших тижнів роботи на новій посаді. Чи справився він із поставленими завданнями, чи не розчарувався у першому чиновницькому досвіді та якою мріє бачити Сваляву через п’ять років – у інтерв’ю газеті «Вісті з Свалявщини»:

– Минуло більше ста днів з моменту, коли Ви зайняли посаду заступника Свалявського міського голови. Це Ваш перший чиновницький досвід?

– Так, раніше я ніколи не був у політиці, не був членом жодних політичних партій чи об’єднань та у жодних державних структурах не працював. У 2020 році я балотувався на посаду Полянського сільського голови, де отримав другий результат, і зараз є діючим депутатом Полянської громади та головою фракції «Слуга Народу». А з 11 січня займаю посаду заступника Свалявського міського голови.

– Коли Ви приступили до виконання обов’язків, то перед Вами відкрилася повна картина того закулісся, про яке навіть депутати не всі знають. Це більш оперативна і рутинна робота. Що перше Вас здивувало, вразило чи налякало?

– По суті, ще до вступу на посаду я займався вивченням питань проблем у місті Свалява. Тобто десь поверхнево я про них чув і знав. Я не є родом зі Сваляви, але проживаю на Свалявщині, тож мені це місто близьке. Десь на другий-третій тиждень після свого призначення я вже більш-менш почав глибше вивчати процеси, які відбуваються. Раніше це було просто місто Свалява, а зараз мова йде вже про цілу громаду, тобто це ще додатково дев’ять населених пунктів, у яких проживає біля 11 тисяч людей. Завданням було вивчити і питання міста, і проблеми тих сіл, які об’єдналися у громаду.

Михайло Попович

– У міського голови є два заступника, тож, я так розумію, їх обов’язки розділені. Який Ваш напрямок діяльності?

– Мої напрямки – це комунальні підприємства КП «ВУКГ» та Водоканал, робота земельного відділу, відділів архітектури та благоустрою, а також все, що стосується економіки, фінансів, бухгалтерії, комунального майна. Ну і зараз у зв’язку з подіями, які відбуваються в нашій країні, ще додалися питання мобілізаційні та переселенців.

– Якщо повернутися до початку Вашої роботи і теперішнього часу, які нагальні проблеми були тоді, а які є нині? Можете, до прикладу, виділити по три найболючіші?

– На початку після того, як вже почав більш детально вивчати ситуацію зсередини, ще до військового стану я б виділив три основні напрямки, які були найбільш важливими. Перший – це, звичайно ж, дуже важкий фінансовий і матеріальний стан наших комунальних підприємств, від яких залежить життєдіяльність і міста, і громади. В дуже поганому стані була ситуація в нашому «комуналі», на жаль, і в такому ж лишається і по сьогоднішні день ситуація у водоканалі. Ці комунальні установи певним чином є збитковими, можна сказати, тобто потребують постійних дотацій з бюджету. 

Що стосується водоканалу, то з 2019 року ціна на водопостачання і водовідведення у місті Свалява взагалі не переглядалась. Те ж було і в комуналі, там теж давним давно не переглядалась цінова політика, майно було в жахливому стані, відсутність техніки, відсутність нормальних кваліфікованих працівників, тобто все працювало дуже важко. Це було перше, на що я звернув увагу, тому що, ще раз підкреслюю, від цього залежить життєдіяльність громади. 

Друге нагальне питання, яке я для себе визначив, і яке всіх турбує – це жахливий стан наших доріг. Він, на жаль, не витримує ніякої критики. Тим паче, зважаючи на те, що наше місто – наполовину курортне, адже колишній Свалявський район був столицею мінеральних вод, а вже потім поділився на громади. Проте саме зі Сваляви туристи роз’їжджаються по інших місцях, тому неприємно, коли чуєш від приїжджих людей, що дороги дуже жахливі.

А третє питання, на яке я звернув увагу, після того як вже трохи вник у фінансовий та економічний стан громади, то мене здивувало те, що у нас є величезний потенціал в плані доходів у бюджет для того, аби запускати якісь процеси та реформи, реалізовувати проекти, але протягом багатьох років у цьому напрямку робота практично не велась. Тобто третя основна проблема стосувалась наповнення бюджету.

Михайло Попович

Ці три питання були основними на початку, але, на жаль, війна внесла свої корективи і вже на другий місяць моєї праці на посаді вся наша команда Свалявської міської ради зіштовхнулась із питанням пересленців. Пішов величезний наплив людей, які змушені були переселятися із зони бойових дій. І десь на якомусь етапі проблеми, які я попередньо озвучив, почали відходити на задній план, бо досвіду керування громадою в умовах воєнного стану, на жаль, у нашій команді, та й не тільки у нашій, не мав ніхто. 

Ми зіштовхнулися із новими викликами, почали вивчати нове законодавство, тому що під час воєнного стану є певні обмеження. 

Попри те, що було заплановано багато проектів, які мали реалізовуватись, було розроблено багато проектно-кошторисної документації і по капітальному ремонту та будівництву для водоканалу, шкіл, садочків, це все сьогодні, на жаль, по відомих причинах є замороженим. Все стало на військові рейки.

У лютому-березні були великі хвилі вимушено переселених осіб, які приїхали на територію нашої громади. Постало питання по їх розміщенню. Ми змушені були в дуже короткий проміжок часу створити умови для цих людей. Оскільки на території нашої громади в комунальній власності немає ні санаторіїв, ні готелів в тому чи іншому належному стані, то ми змушені були людей заселяти у наші заклади освіти та дошкільні заклади. Там умови, звісно ж, були створені для маленьких дітей, а ми ж розуміли, що до нас приїжджають і дорослі люди, і люди з певними проблемами, тобто нам треба було забезпечити їх харчуванням на якомусь етапі, спальними місцями. Завдяки великій допомозі наших підприємців та небайдужих громадян нашої громади, нам вдалось це зробити. 

Після початку воєнного стану ми змушені були трохи відійти від нашого плану, зайнятися переселенцями та завданнями, які були поставлені районною та обласною військовими адміністраціями. Була велика кількість розпоряджень і по цивільному захисту, і по оповіщенню населення, по евакуації. Треба було розбирати ці питання, вивчати, виконувати ці розпорядження, тому що всі знають, що під час військового стану всі дії наша громада мусила погоджувати з військовою адміністрацією. Але зараз, коли ми вже більш-менш навчилися працювати в умовах військового стану, про наші задачі та обіцянки ніхто не забуває. Тобто ми вже починаємо рухатися далі.

– Про негатив ми вже поговорили, перейдемо до позитиву. Все ж таки були зроблені якісь кроки для зрушення з місця?

– Дійсно паралельно ми старалися проводити ту роботу, яку мусили. Якщо повертатися до наших комунальних підприємств, то нагадаю, що це був зимовий період. Цього року зима була не такою, як у попередні, а досить суворою в плані великої кількості опадів, та й температура була значно нижчою, тож зимовий період затягнувся. Відповідно, ми зіштовхнулися в першу чергу з проблемою очищення доріг. На щастя для нас, в наше комунальне підприємство прийшла працювати виконуючим обов'язки керівника хороша людина – Михайло Михайлович Пітра. Він відразу активно включився у роботу. Також  завдяки допомозі підприємців Володимиру Суботовському, Салію Олександру і Гуледзі Андрію та багатьох небайдужих громадян нам вдалося підготувати процес, щоб комунал нормально відбув цей зимовий період. Ми першочергово кинули всі зусилля, щоб відновити техніку, яка була в комуналі на той момент і яка не працювала взагалі. І нам вдалося дійсно достойно провести цю зиму.

Михайло Михайлович почав справжню реформу в комуналі. Адже попри ХХІ століття там навіть вся бухгалтерія велась у паперовому вигляді. Нам довелося ламати і переробляти всі ці процеси, налагоджувати все по-новому. Були набрані нові кваліфіковані спеціалісти у бухгалтерський та абонентський відділи. Ми почали працювати над тим, щоб збільшити абонентську базу, тобто дохідну частину комуналу. Попри великий супротив і в колективі, і від людей, мешканці громади вже зараз починають потрохи розуміти, що те, що робить комунал – це на благо нашої ТГ. Наскільки мені відомо, хоч і з боєм, але стан справ там зараз значно кращий. 

Паралельно з роботою по абонентах ведеться і обрізка дерев, і роботи по розчищенню узбіч на деяких вулицях, які готують до ямкового ремонту. Йде відновлення тротуарів на деяких вулицях, тобто потрохи процеси запущені. Громада мусить бачити, що ми працюємо, і свої обіцянки ніхто не забув.

– А що з водоканалом? Є якісь зрушення в кращу сторону? 

– Ще до військового стану ми провели невеликий аудит по фінансовому стану водоканала. Разом із виконуючою обов'язки керівника Світланою Гулович неодноразово проводились зустрічі, вивчали фінансові звіти та ситуацію зсередини і дійшли висновку, що нам обов'язково треба переглядати тарифи на оплату. Взагалі то громада чи місто мають робити це щороку, згідно законодавства. А у нас, як я вже говорив, з 2019 року тарифи не переглядатися. Якби ж щороку по трошки оплата піднімалася, то зараз би такої важкої ситуації на підприємстві не було. 

Ми змушені були зробити перерахунок, винесли це питання на громадське обговорення, і на розгляд виконавчого комітету, але, на жаль, наші пропозиції не були підтримані, тобто все залишилося на тому ж рівні, на якому було і раніше. 

А коли настав військовий стан то взагалі відпало питання стосовно якогось підняття тарифів. На підприємстві, наскільки це можливо, ведуться процеси по абонентах і по заміні лічильників на більш сучасні, щоб унеможливити процеси незаконної дії у планах втрати по воді для громади. Завдяки Світлані Богданівні все це відбувається, але регулярно виникають борги по сплаті податків та за електроенергію, до прикладу.  Поки є можливість, ми їх підтримуємо фінансово.

– Заборгованість від самих мешканців велика?

– Буквально місяць тому ми якраз вивчали це питання. На жаль, заборгованість є і вона дуже суттєва. Є випадки, коли борги тягнуться роками. Щоб ви розуміли, загальн сума боргів від наших споживачів сягає порядку 797 тисяч гривень. Це дуже велика сума, якщо враховувати, що ми кожну копійку стараємось заощаджувати і направляти на ті, чи інші проекти. Якби вона була виплачена, то це без сумніву допомогло б у тому, щоб водоканал нормально функціонував. Але, на жаль, левова частка споживачів – це мешканці, які живуть у багатоквартирних будинках, тож можливості відключити їх окремо практично немає. Для того, щоб відключити одну людину, треба позбавляти води або цілий будинок, або цілий стояк, а ми розуміємо, що через недобросовісних людей не повинні страждати ті, хто сплачуює справно. 

Це лише на совісті кожного громадянина, який має розуміти, що за спожиту воду і водовідведення треба платити само як за газ і електроенергію.

– Перейдемо до доріг: який Ваш особистий антирейтинг вулиць у Сваляві? 

–Знаєте, подібне питання мені задають майже щодня, бо воно турбує всіх: і тих, хто ходить пішки по наших дорогах, і тих, хто має свій транспорт. Але парадокс у тому, і про це мало хто знає, що у Сваляві та громаді у найбільш поганому стані знаходяться дороги, які не належать до доріг місцевого значення, тобто вони не є на балансі у Свалявської міськради, тому їх утримання і ремонт не може здійснюватися за рахунок нашого бюджету. Це протиправні дії. Зокрема я маю на увазі такі вулиці, як Визволення, яка є дорогою районного значення, Першотравнева – дорога обласного значення. 

Михайло Попович

А якщо брати комунальні дороги, які є на балансі нашої громади, то, звичайно, в найжахливішому стані є вулиця Шевченка, про яку ми вже говорили і минулого року. На неї був розроблений проект і проектно-кошторисна документація, а цього року мало бути виділено співфінансування по державній програмі. Це мало бути капітальне будівництво дороги. Та, знову ж таки, у зв'язку з військовими діями реалізація даного проекту наразі неможлива.. 

Також увагу ми звернули і на вулицю Борканюка, де у особливо поганому стані була ділянка біля першої школи. Зараз уже йде підготовка вулиці до ямкового ремонту.

Та й, давайте чесно, у нас багато вулиць у дуже поганому стані, але ми зараз стараємося хоча б на центральних дорогах, де є максимальний потік автомобілів, навести більш-менш лад. Кожну вулицю намагаємось обговорювати на депутатських комісіях з головами фракцій, щоб це було спільне рішення. 

До слова, ми з колегою Іваном Русином взагалі у своїй роботі дотримуємося такої думки, що такі питання треба вирішувати колегіально, за участю депутатів, щоб вони у цьому процесі брали участь і потім не було нарікань, що влада робить, що хоче. Всі процеси, які йдуть у міській раді, максимально відкриті. 

– До речі, про колегіальне: як налагодилась співпраця із депутатами? 

– У нас у громаді є вісім політичних сил, які мають своє представництво у міській раді. Від самого початку особисто я поставив собі за ціль працювати на розвиток громади, а для цього треба максимально співпрацювати і мати порозуміння з депутатами. Я розумію, що від рішення обранців громади багато залежить, адже проекти, які ми впроваджуємо, виносимо у сесійну залу і рішення в кінцевому результаті все одно приймають депутати. 

Можу впевнено сказати, що маю нормальний діалог та співпрацю з усіма депутатами. Звісно, є моменти, коли з кимось не погоджуюся, але це все можна обговорити. Буває, що десь колись дехто починає заграватися у політику, але я кажу за себе і свою роботу як заступника керівника громади. 

Ми мусимо шукати консенсус і з депутатами, і з усіма органами, і з місцевими мешканцями, тому що інакше діла не буде.

– Ви є депутатом Полянської сільради. Часто можна почути порівняння Сваляви та Поляна, яке явно не на користь нашої громади, на жаль. Мовляв, там є дороги та інфраструктура, хоча це село, а у нас місто, а умови проживання значно гірші.  В чому причина того, що село має можливість зробити все добре, а велика порівняно Свалява не може цього досягти?

– Ну тут, насправді, все просто. Багато що зав'язується на економіці та простому наповненні бюджету: чим краще він поповнюється, тим більше коштів у нас є для того, аби реалізувати свої плани. 

Коли ми почали розбиратися, як виправити ситуацію у нас, то почали вивчати досвід сусідніх громад, які є спроможними та самодостатніми. І виявилося, що мало того, що на території нашої громади найнижчі ставки по податках на нерухоме майно та оренді земельних ділянок, так виявилося, що вони не єдині для всіх.

Для прикладу для власників готелів і ресторанів та деяких інших видів діяльності у Поляні та Неліпині ця ставка податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, у шість разів більша, ніж у Сваляві! Тобто ви можете порівняти, скільки Свалява втрачала у цих платежах. А це суттєві суми! 

Окрім того, у нас досі до кінця не інвентаризовані всі землі, тобто підприємець проводить свою діяльність і при цьому не оформляє належним чином ту ділянку, на якій заробляє. Насправді, дивує ставлення наших підприємців до своєї громади, адже це їх обов'язок – працювати чесно, по закону та сплачувати податки у бюджет громади. Ми зараз тільки запустили процес по вивченню цього питання, створили комісію, яка вираховує втрати по цих земельних ділянках. З кожним таким підприємцем проводяться комісійний зустрічі, де ми починаємо роз'яснювати, що так не повинно бути. 

– Багато таких підприємців?

– Близько тридцяти. А рахунок втрат іде на мільйони, а може і десятки мільйонів гривень. Якщо ми правильно зробимо цю реформу по землі, нерухомості та податках, які мають виплачуватися у бюджет громади, то це суттєво покращить стан нашої громади. Дуже багато чого можна буде зробити. Якщо об’єктивно, то при тому, що навіть зараз у нас важкий воєнний стан, ми вже маємо певні результати. З упевненістю можу сказати, що ми зробили таку роботу, яку люди, що були до нас чомусь не виконували, хоча й мали і фінанси, і можливості, і ресурси. 

– Давайте без обіцянок, але реально – що можна досягти та зробити до нового року? 

– Зараз є велика ймовірність того, що на нас чекає нова хвиля переселенців. Відповідно  військова адміністрація ставить задачу по розгортанню тисячі ліжкомісць для вимушено переселених осіб, але вже не у закладах шкільної чи дошкільної освіти, адже ми з 1 вересня запускаємо освітній процес. Тому треба шукати інші варіанти, аби допомогти цим людям, які їдуть до нас, на жаль, не із власної волі, а через потребу. Життя їх змушує це зробити, а ми повинні підставити плече.

Ми зробили перелік тих об'єктів, які є нашою комунальною власністю, і де ми могли б розмістити на певний період цих людей. Але наша громада обмежена у фінансах та ресурсах. Тож я сподіваюся, що нам вдасться через область чи якісь державні програми добитися того, щоб нам допомогли ці об'єкти привести у достойний вигляд, зробити поточні чи капітальні ремонти.

Михайло Попович

– А як щодо питання тимчасових споруд?

– Тимчасові споруди у громаді були взагалі не впорядковані, навіть більше – деякі з них не стояли на обліку та не були закріплені жодними документами. Ми зараз разом із відділами архітектури та земельних відносин розробляємо положення про порядок розміщення тимчасових споруд як стаціонарних, так і  пересувних, адже хочемо привести у відповідність цей процес, тобто повернути його в законне русло, щоб умови були для однакові і рівні для всіх підприємців. Перед тим, як розмістити тимчасову споруду, людина має оформити  земельну ділянку через земельний сервітут, як цього вимагає земельне законодавство, та сплачувати за неї податок. На сьогоднішній день, щоб ви розуміли, в середньому оплата за оренду квадратного метра таких земельних ділянок під тимчасовими спорудами у декого була 9 грн за квадратний метр в центрі міста! Ну ми ж розуміємо, що це неадекватні кошти, тобто величезне недоотримання бюджетних коштів. У нас зараз є близько 1100 квадратних метрів під тимчасовими спорудами, а місто за це отримує в рік лише близько 92 тисяч гривень.

Ми говоримо про те, що бюджет не наповнюється, тому що ніхто не хотів платити та й зараз не дуже рветься. 

Підприємці аргументують це тим, що у нас введений військовий стан і всім важко, бо економіка на стоїть колінах.

– Але хіба це не маніпуляція? Давайте чесно: МАФи зазвичай використовуються для продажу продуктів або предметів побуту. Якщо говорити про Сваляву, то з початком воєнного стану, сюди переїхало багато переселенців, то хіба кількість продажів не зросла?

– Я говорю про те, що кажуть самі підприємці. Перед тим, як запустити процеси і по тимчасових спорудах, і по землі, і по зовнішній рекламі проводили круглі столи. Бо, як я казав, ми працюємо максимально відкрито. Тому ми зібрали цих власників тимчасових споруд, і всі мали можливість бути на тих зборах, розповіли їм про свої плати і дали можливість висловити свою думку. Жоден із них не сказав, що завдяки напливу переселенців в нас виріс виторг. Всі апелюють до війни. 

Більше того, ми провели аналіз та виявили, що мало хто з цих підприємців, які володіють тимчасовими спорудами, взагалі здійснює там особисто підприємницьку діяльність. Більшість із них здає ці МАФи в оренду, і ми з вами розуміємо, що не за такі кошти. 

По Сваляві ходять чутки, що суми сягають 10 доларів за квадратний метр. Хоча самі в бюджет платили по 9-16 гривень. 

Зараз підготовка проекту рішення з цього питання доводиться до кінця і на наступній сесії він буде винесений на розгляд депутатів. Дасть Бог, все буде нормально, депутати проголосують. 

До слова, ми дали можливість підприємцям самим визначити ту ціну, яка на сьогодні прийнятна для них. І спільно дійшли до суми, яка не буде тягарем для їх діяльності, і не буде збитковою для громади.

Нам хочется порозуміння. Ми не маємо бажання йти на кардинальні дії. Люди повинні розуміти, що те, що ми робимо – це не наші примхи, а потреби, аби наша громада була самодостатньою, привабливою та чистою. 

Михайло Попович

– Ми не знаємо, наскільки довго затягнеться війна. Чи не стане це перепоною для подальшого розвитку громади?

– Звичайно, не хочеться все списувати на війну. Можна сказати,  що от якби не нинішні події, то в нас все було б ідеально, але ні. Ми не могли вирішити всі проблеми за такий короткий проміжок часу. Так само, як і не можемо давати обіцянки по термінах. Це буде обман людей та самообман в першу чергу, бо ми повинні насамперед знайти та налагодити шляхи наповнення бюджету. Якщо повернутися до запитання стосовно того, чому в Поляні краще, то треба ще відзначити один важливий момент.

Нашій громаді після розподілу Свалявського району дісталася велика кількість комунального майна. У нас є 27 закладів дошкільної та шкільної освіти, на нашому балансі та утримані перебуває лікарня, поліклініка, школа мистецтв, стоматполіклініка. Послугами цих об’єктів користають і мешканці сусідніх громад, а витрати несе бюджет Свалявсько ТГ. Хотілося б, щоб наші сусіди з Полянської, Неліпинської та навіть Керецьківської громад теж якось долучалися до утримання. 

– Уяви, що війна скінчилася, вам вдалося впровадити реформи. І ось через п’ять років Ви в’їжджаєте у Сваляву. Якою Ви її бачите?

– Я в’їжджаю в місто з боку Голубиного.  Праворуч бачу шикарну школу, яка колись була гімназією. Я хоч і не проживаю у Сваляві, але мої діти відвідують саме цей навчальний заклад, тож я знаю, як він виглядає зсередини та зовні.

Так от я спускаюсь гарною, відремонтованою дорогою з чудовим освітленням, проїжджаю красивий відреконструйований міст, повертаю на вулицю Київську, де бачу ліворуч гарний вокзал, а праворуч затишний сквер з лавочками та фонтанчиками, в якому гуляють мами з дітками. 

Далі я проїжджаю повз стильний та доведений до естетичного вигляду ринок, де все упорядковано та чисто. 

Я їду гарними рівними дорогами, бачу красиві обійстя та будинки. І це не лише заслуга міської ради, а й самих свалявчан. Бо люди звикли вимагати від посадовців всього, натомість не прикладаючи жодних зусиль для того, аби самим щось змінити.

До прикладу, ми зробили ярки на вулиці Борканюка, я зранку проїхав подивитися, чи все добре, а там уже папір та порожні пляшки валяються. Ви ж розумієте, що це не Президент, не міський голова прийшов та кинув ту пляшку. 

Якщо вже нам дали статус кандидата у Євросоюз і ми хочемо жити по-європейськи, то повинні так і мислити. Це обов’язок кожного із нас – слідкувати за власним куточком: прочистити сніг біля своїх воріт, постригти газон у себе на ділянці, стежити, щоб було чисто…

Ми повинні поважати себе в першу чергу, своїх сусідів, оточуючих і людей, які щодня роблять важливі речі, аби нам було комфортно…