Фотомитець, який рятує життя, Валерій Гаврилишин: «Вже о п'ятій ранку разом із собакою йдемо на прогулянку околицями Сваляви»

Щоранку він радує своїх підписників фотосвітлинами перших променів сонця та надзвичайних краєвидів Сваляви, яких ми часом не помічаємо. А вже після ранкового фоторепортажу йде на роботу до лікарні, де рятує життя людей. Свалявчанин Валерій Гаврилишин – за покликанням фотограф, а за професією – лікар. Журналісти інтернет-видання Район.Свалява дізнавалися у місцевого фотомитця про мотивацію, вдалі кадри танадійного чотирилапого товариша.

Пане Валерію, на ваших фотознімках незмінно видніється чотирилапий друг. Цікаво, ваш песпостійно супроводжує вас на прогулянках?

– Його звати Річард, має 4 роки, за породою – німецька вівчарка. З ним у мене є ціла підбірка фотографій називається «На межі». Там є фотографії «Річард в сутінках», «Річард в тумані» і т.д. Він в мене дуже фотогенічний собака і любить фотографуватися. Річард - мій супутник. Ранком, коли я прокидаюся він буквально волає від радості як бачить, що я взуваюся, бо розуміє, що йдемо гуляти (сміється – авт.). Вівчарка – взагалі така порода, яка любить товариство та прогулянки.

Переглядаючи ваші фото, відчувається атмосфера природи та ваше особливе бачення кадру. Розкажіть нашим читачам як прийшли до фотографії, а зокрема і про свій перший фотоапарат…

– Любов до фотографії відкрив у собі в 2008 році паралельно з тим, коли почав ходити у гори. На той час я вже придбав собі просту «мильницю» (цифровий фотоапарат) «Самсунг», який тоді коштував  250 доларів. І старався фіксувати всю ту красу на фото. Ця «мильниця» падала у мене багато разів на бетон, а доля його закінчилась, коли він банально впав з ліжка і після того ремонту вже не підлягав (сміється - авт.). Наразі я придбав собі напівпрофесійний «Sony», який беру з собою у всі великі походи. 

Розкажіть про свої улюблені локації на Свалявщині?

– Зараз мої улюблені локації  для фото – це гора Плеша та Чонка, саме з неї видно Неліпино, Черник, Стройне і частинку села Мартинка. Це місце є найкращим для професійних фотографів. Про ранковий туман та захід сонця взагалі мовчу, останнє явище є просто «золотим кадром». Останнім часом знімкую природу на мобільний телефон і після невеличкої обробки виставляю фото одразу на свою фейсбук-сторінку.

Якщо говорити про гори в цілому. Які найбільші вершини відвідали? 

– Гори двотисячники (більше 2000 метрів над рівнем моря) майже всі проходив. Боржавський хребет для мене - це взагалі легка прогулянка. Наразі багато великих гір закриті через воєнний стан, але найбільш прикро, що закрита найкрасивіші гори України – це Піп Іван Мармароський, в народі їх ще називають Гуцульські Альпи. Ці гори відрізняються від всіх інших гір, на яких я побував, для мене вони є справжньою знахідкою та без перебільшення «казкою». На жаль, потрапити туди наразі легально неможливо, тому обходимось  тією красою, яка є у нас поблизу. 

Любите екстрим?

– Люблю, хоча як лікар розумію що це десь небезпечно. Недавно був на Боржаві, і буквально ходив по лавині… Бували такі ситуації, що через обмороження міг залишитися без пальця, але не дав хірургам різати фаланг і за 4 місяці все, слава Богу, загоїлося, а так би залишився без пальця (сміється-авт.).

Які явища для Вас, як фотографа, є особливими та в якому жанрі більше любите знімкувати?

– Люблю веселку, туман, захід сонця. Щодо жанру, то схиляюсь більше до пасторальних фото (фотографії сільської  місцевості). До війни любив виставляти фото різних сіл Стройного, Черника і т.д. Наразі не можна цього робити, тому фотографую здебільшого околиці Сваляви.

Фотографії, які ви виставляєте у соцмережі зазвичай часуються п'ятою-шостою годиною ранку, що саме мотивує Вас прокидатися так рано?

– Безсоння. Я сплю 5-6 годин на день. О 4-тій ранку я вже на ногах, випиваю каву, годую котів, беру собаку і вперед! Перед роботою я проходжу близько 8 тисяч кроків, це корисно для здоров’я, це по-перше, а по-друге – позитивні емоції. 

Розкажіть про свій найкращий фоторепортаж…

– У мене насправді багато варіантів. Але є один, який мені найбільше запам’ятався. Я назвав би його найбільш містичним, це «Снігові хмари на метеостанції гори Плай». Ці фото зняті на мій перший фотоапарат, але… це якісь ніби «інопланетні» знімки. Всередині цієї хмари варто побувати. Звичайно відчуття моторошні. За 300 метрів перед хмарою ви бачите сонце, а проходячи всередину хмари, потрапляєте ніби на іншу планету з температурою у -15 – 20 градусів. Це репортаж, який мені найбільше запам’ятався. 

Окрім знімків раніше ви писали як гуморески, так кумедні вірші на різні життєві ситуації. Наразі, як вплинула війна на вашу творчість в цілому?

– Дуже-дуже вплинула. Раніше я любив складати різного роду гуморески чи римовки, наразі якщо я щось і складаю, то це більше сатиричне, антипутінське, антиросійське. Здебільшого сатиричне, потрібно людей трішки розвантажувати та підтримувати. Не завжди потрібно «посипати голову попелом» і говорити життя таке, життя сяке, життя важке. Взагалі я стараюся у своїй творчості показувати хороше. Я часто буваю на Боржаві і міг би показати суспільству жахливі знімки з вирубки лісів, але для чого? Інтернет  такою інформацією просто перенасичений, а в житті і без того багато негативу…

Чи не виникало у Вас бажання зробити фотовиставку для своїх прихильників?

– Мені вже багато разів писали: зробіть фотовиставку, але я не вважаю себе професійним фотографом. Я знімкую все інтуїтивно. Фотографія та гори для мене це більше хобі та спосіб відволіктись від роботи. 

Щодо роботи, розкажіть про свою лікарську практику у Свалявській міській лікарні..

– Окрім того, що я лікар-терапевт у Свалявській міській лікарні паралельно працюю також сімейним лікарем в поліклініці. Реформа в медицині включила у себе дві ланки. Первинна та вторинна. Як лікар, який працює в первинній ланці, на стаціонарному відділенні, до мене часто зверталися мої пацієнти, щоб я був їх сімейним лікарем, тоді в мене не було такої можливості. Тепер паралельно працюючи у вторинній ланці (поліклінічному відділенні) у мене є можливість бути сімейним лікарем і приймати пацієнтів. Наразі за мною закріплено 600 хворих. Колись також працював у ковідному відділенні під час пандемії майже півтора роки, адже маю також медичну спеціальність з пульмонології. 

Чому обрали професію медика та скільки років працюєте в медичній сфері?

– Поштовх до медицини мені дала моя сестра, яка також є медичним працівником. Життєві обставини - колись доводилося доглядати за своєю бабусею. У процесі навчання в школі зацікавила біологія, хімія. Це все разом і стало ключовим у виборі професії. Згодом поступив на навчання в Ужгородський національний університет, який закінчив у 1994 році. Пройшов усі щабелі медицини від фельдшера до лікаря. Працював у приймальному відділенні, на швидкій допомозі, сільським лікарем в селі Стройне близько 7 років, далі вже у Свалявській міській лікарні.

Найважче у вашій професії найбільше з чим пов’язано?

– Найважче це бачити смерть пацієнта. За свою медичну практику я бачив таких смертей багато, працюючи ще на швидкій. Інша справа коли людина важкохвора чи похилого віку помирає, але коли помирають молоді у розквіті сил люди, це дуже важко.

Якщо говорити про радість, якою є радість лікаря?

– Звичайно коли можеш допомогти людині. Буває, зустрічає в місті пацієнт, якого лікував кілька років тому, і історію хвороби якого в деталях не завжди вже й пам’ятаю, а він з великою вдячністю вітається. Такі моменти для лікаря є найбільш радісні.

Ніколи не виникало бажання все покинути, взятись за іншу справу, можливо,  навіть більш прибуткову? Чи був у вас розпач щодо обраної професії?

– Розпач припадає на «важкі 90-ті роки», коли не виплачували заробітну плату по-півроку. Тоді було фінансово важко, потрібно було їхати на заробітки в Чехію, щоб прогодувати сім’ю. Тому прийшлось побувати 4 місяці на заробітках. Це був найважчий період, але згодом все нормалізувалось. Я повернувся до роботи і з того моменту працюю до тепер. 

Повернемось до фотографії. Про улюблені пори року. Думаю для Вас, як фотографа, пора року має велике значення…

– Не весна однозначно. Будь-яка пора року для мене є улюбленою, тільки не рання весна. Навіть не знаю з чим це пов’язано, можливо,  через своє день народження і розуміння того, що стаєш старішим на рік (сміється-авт.). Але найбільше таки імпонує осінь. Для фотографа це золота пора.

У маленькому місті, зазвичай, небагато людей, які цікавляться фотографією. Спочатку це були молоді фотографи, які виїхали  у великі міста, або ж закордон. Наразі їх залишилося декілька. Чи немає конкуренції збоку інших фотографів у Сваляві?

– Я ні з ким не конкурую. Не вважаю себе професійним фотографом. Людям просто подобаються мої фотографії і все. Віднедавна почав навіть підписувати свої фото і те, обрізають фотографії, щоб не було видно підпису і так крадуть. Мені навіть рекомендують закрити свою сторінку через такі ситуації. Але мої фото для людей, щоб їх радувати. Тому я тільки вдячний, якщо хтось робить репост чи ставить лайк.  

Що б ви хотіли побажати нашим читачам?

– Працювати там, де ви покликані. Не всі можуть брати участь у бойових діях, хтось психологічно, хтось через фізичні вади. Але якщо кожен трудитиметься на своєму місці, ми обов’язково переможемо. Зараз ми повинні допомагати, підтримувати як наших воїнів на передовій, так і нашу економіку. Бажаю також не падати духом. Так, тепер важко всім, але не важче, ніж солдатам, які зараз ночують під свистом куль у бліндажах. 

Спілкувався:  Анатолій Молнар

Смачний комплімент: кав’ярня-кондитерська «Mirella».