Лялькарка Дар’я Булгакова: «Свалява нас просто вилікувала і захопила»

Історії, постраждалих від війни не припиняютьнас дивувати. Киянка Дар’я Булгакова опинилася у Сваляві через неочікувані страшні обставини, які вразили й водночас наштовхнули на творення нового циклу. І не лише життєвого. Жінка – чуйна матуся двох діток й чудова дружина. А її харизма поєднала розмаїту палітру напрямів у творчості.

УКРАЇНСЬКА ДУША

– Років з десять тому видала свою першу збірку – люблю писати вірші. Але до цього року розмовляла і, звісно, ж писала російською. Усе ж моя українська душа не могла не відображати емоції рідною мовою. І, знаєте, що дивовижно? Не могла пояснити звідки береться те неописане словами відчуття, коли писала українською. Ті вірші виходили напрочуд душевними. Тепер в усному мовленні, хоч із помилками, але розмовляю тільки рідною мовою. Шкода, що ще не всі люди переосмислили цей важливий момент, просто треба ще трохи часу.

Пані Дар’я, за вашим молодим станом ніколи б не сказала, що ви – мама двох дітей. Та ще й встигаєте виділяти час на творчість…

– Цікаво, що народивши другу дівчинку, я малювала картини ночами. Хоча вдень усі сили, окрім всього, йшли на старшу доньку, яка важко хворіла в той час. Дивуюсь, звідки вони брались. Я малювала пальцями, бо відчувала через них енергію. Три компоненти – світло, тінь і колір – вкладалися в картину. Коли я це вималювала, то познайомилася з київською художницею Ліною Бекетовою, яка згуртовує в столиці молоді таланти і презентує їхні витвори. Вона проілюструвала мою першу книжку і, побачивши перші картини, сказала: «Давай зробимо виставку». Так відбулася моя перша презентація. Жалкую, що розпочатий проект під назвою «Світова еліта» не завершила – захопилася іншим і пішла далі (усміхається – авт.). А зображала на тих картинах відомих людей, таких як Мерлін Монро, Майкл Джексон та інших. Малювала їх і під час того чула їхні історії – не можу передати цей досвід, але це було дуже цікаво. Деякі роботи розкупили, декотрі залишились, багато я подарувала. До речі, люблю дарувати навіть незнайомим, якщо людина мені сподобалася.

Кажете, рухались далі у плані творчості. Тож, чоловік не був проти вашого творчого запалу?

– Я його теж залучила до спільного проекту (сміється – авт.). Він у мене більш консервативний, але цінує справу, яку творю, підтримує. Створили картину, яку я писала, а він виготовив світильники, оскільки захоплюється моделюванням освітлення. От так і вийшов художній світильник, або ж картина зі світлом.

ПРАЦЬОВИТА ВІД ВОЛІ

Не хотіли якось об`єднати творчі напрямки і десь їх більш висвітлювати?

– Я облаштувала маленьку студію під назвою «Lightandcozy», що в перекладі означає «тепло й затишно», й розмістила її у своїх соцмережах. Чесно, мені бракує спеціаліста, який усе б це просував і поширював. Особисто я зосереджена на творчому вимірі, хоча намагаюся публікувати фото робіт, щоб люди бачили, зверталися. Завжди при виконанні замовлення підлаштовуюсь під людину, щоб виготовити річ з усіма побажаннями. До слова, спробувала себе і в декупажі, під час цього почерпнула дуже багато нових ідей. І була помічником вчителя в креативній школі.

Поєднання стількох творчих вподобань свідчить про одне – ви є людина, яка творить, бо любить. Правда?

– Я – вільний художник (сміється – авт.). Якщо мені ставлять рамки, не можу сповна працювати. За освітою я – інженер-будівельник, працювала архітектором, але згодом зрозуміла, що не можу сидіти на одному місці й мені треба рухатися. Перебуваючи у декреті, закінчила ще курс ландшафтного дизайнера. Переконана, що внутрішній світ у кожного із нас настільки багатий, що людина, якщо захоче, зможе відкрити усі шляхи. Бо багато хто занурюються в свої проблеми, сваряться, а коли йдеш таким шляхом без кордонів, то немає застою і це дуже цікаво. Це я зрозуміла і навіть писала про це в своїй книзі.

Відчуття війни – яке воно у вас?

– Було передчуття ще за день чи два до 24-го лютого. Їхала в авто і плакала під пісню Вакарчука: «Коли настане день, закінчиться війна…». Не розуміла, звідки в мене ці сльози… Поряд з нашою домівкою – аеропорт Бориспіль і Бровари, і туди теж одразу «прилетіло». Ми прокинулися від вибухів. На щастя, у нас підвал був обладнаним, адже там майстерня у чоловіка. 

Ми майже тиждень так провели, і навіть сусіди приходили з дітьми ночувати. А далі було нереально сісти на поїзд, ледве це вдалося на початку березня. 

Так ми опинилися у хороших знайомих в Неліпині. Ми приїхали в дуже важкому емоційному стані, але Свалява нас просто вилікувала і захопила. Це дуже квітуче й красиве місто. Щовечора тепер ходимо на полонину, знайшли там коника і підкормлюємо його смаколиками (усміхається – авт.).

З ПОДЯКОЮ ЗСУ

Ляльки з ниток у формі янголів – скажу відверто, потрапивши на ярмарок від «Свалявського руху опору», цей витвір просто прикував мій

погляд. Як ви долучились до допомоги саме на Закарпатті?

– Ви вже зрозуміли, що я взагалі така людина, яка любить працювати руками. І ось, коли ми приїхали сюди, трошки відійшли, захотілося щось робити, допомагати. Так я знайшла волонтерів «Свалявського руху опору». Ми спочатку плели сітки, а потім я потрапила у штаб, де вже почала готувати роботи для продажу на ярмарок. Перед Великоднем робили різні пасхальні сувеніри, а потім так склалося, що до моїх рук потрапили нитки і виникло бажання створити ляльку-мотанку. Поцікавилася як їх виготовляти, бо це було щось нове для мене, і почала мотати. Їх мотали здавна, і люди вміщали у них свою енергію, тому мене це зацікавило. Головне, що я в цю ляльку вкладаю подяку бійцям, які нас боронять, адже гроші за придбану лялечку йдуть на поміч нашим захисникам. А ось ідею дизайнерської ляльки, про яку ви згадали у запитанні, запропонували наші волонтерки, які побачили таке у Словаччині. Так лялечки з`явилися на світ й несуть, як ангелики, світло.

Для вас волонтерство – подяка тим, хто на передовій. Знаю, робите ще і додаткові дарунки, які пересилаєте туди…

– Кожен допомагає на своєму місці, я – тим, що можу зробити руками. Бо ж не можу поїхати туди, залишити дітей, то принаймні роблю невеликі подарунки. Якщо вкладаєш хороший посил, то наші військові відчувають його, цінують, для них це дуже велика підтримка. Так дізналася зі штабу, що бійцям не вистачає кави у стіках. І виникло бажання зробити маленьку вдячність. Мені не вистачить слів подяки, які відчуваю всередині до кожного військового, який мужньо обороняє нашу країну. Тому склала пакуночки вдячності ЗСУ – каву, спечене печиво і ляльку із сердечком.

Спакувала і ми відправили нашим захисникам. Бажаю кожному з них повернутися додому, а кожній мамі, дружині й дитині дочекатися їх. І тільки разом йдімо до перемоги!

Розмовляла: Ольга Молнар

Фото: Анатолій Молнар

Настрій: від кав’ярні-кондитерської «Mirella»