Обличчя району: молодий та перспективний керівник будівельного ліцею Олександр Власик

Сьогоднішнім героєм нашої рубрики Обличчя Району став молодий та перспективний керівник Свалявського будівельного ліцею Олександр Власик. 

Молодий очільник у свої 32 роки зумів зібрати біля себе людей, якими він пишається, здобути повагу серед старшого покоління викладачів та створити гарний імідж закладу. Завдячуючи його менеджерським та організаторським вмінням, про Свалявський ліцей дізналася вся Україна, а він, як керівник, стояв у списку найперспективніших молодих очільників закладу освіти.

Інтернет-видання Район.Свалява розповість Вам як працює Свалявський будівельний ліцей, адже поспілкувалося з його керівником безпосередньо на робочому місці – у кабінеті директора.

– Почнемо з найболючіших запитань для закладу та, напевно, для Вас особисто. Раніше ліцей зберігав за собою сумну репутацію, адже існував такий міф, що у «Свалявській бурсі» навчаються ті, у кого рівень знань значно нижчий. За період вашого керівництва чи змінилась ця думка серед людей та охочих вступити до ліцею?

         – Прийшовши працювати, було дуже важко. На початку навчального року виникла проблема з вступною кампанією. Дуже важко було набирати нових учнів, бо регіональне навчання безкоштовне, але абітурієнти не хотіли навчатися, адже вважали, що бути малярем-штукатуром, електрозварником не є престижно. Тож із перших днів я почав роботу над тим, щоб цю думку у батьків, які дають своїх учнів до нашого закладу, змінити. Як не дивно, першочергова думка про ліцей формується ще за його межами: що скажуть друзі, батьки, думка у Фейсбуці, де престижно працювати, а де не дуже. Для того, щоб змінити ставлення до навчального закладу, проводили профорієнтацію, різні онлайн-конференції, у 8-9-тих класах Свалявських шкіл пояснювали учням, що робітничі пролфесії теж важливі та затребувані. Працюючи десь на підприємстві чи то малярем-штукатуром чи електрогазозварювальником, можна заробити набагато більше грошей, ніж сидячі у офісі. 

Після закінчення та під час навчання наші учні мають змогу працювати на машинобудівному заводі у селі Кольчино. У нас, до речі, з цим заводом заключений договір про елементи дуальної форми навчання, а це передбачає, що протягом навчання учень 60% навчального процесу проводить у нашій майстерні, і 40% повністю на заводі. Тобто вони мають і виробниче навчання, і виробничу практику. Це дуже важливо, адже учень в такий спосіб набуває всіх необхідних навичок та досвіду для роботи в майбутньому.

Інколи серед друзів лунає така думка: тобі це не потрібно, поїдеш на заробітки в Чехію, там навчишся, наберешся досвіду. Наразі у нас є всі необхідні умови для навчання, щоб в майбутньому, навіть враховуючи цей варіант заробітків, не потрібно було доучуватись на місці. Звичайно, технології йдуть вперед, і тому та технологія, яка є сьогодні, завтра вона може бути не актуальною, але саме розуміння того як працювати з інструментом, дає тобі можливість навчитись будь-яку технологію. Тому порівнюючи з попередніми роками вважаю, що думка про ліцей таки змінилась в кращу сторону.

До моменту вашого приходу на посаду директора ліцею, був вже сформований колектив, який пропрацював тут декілька десятків років і певно мав свої принципи та по-своєму організовану роботу. Як сприйняли Вас, молодого керівника, який у 27 річному віці, взяв для себе зовсім нове русло. Чи не було між вами те, що у народі називають «конфліктом поколінь»?

У моєму випадку коли я зайняв посаду керівника нашого ліцею у 2017 році, першочерговим завданням було для мене знайти ту модель роботи, яка буде підходити колективу. Адже у нас працюють як старше покоління людей так і молодь. Перед цим мені вдалося попрацювати в одному колективі з попереднім директором зі славетною історією, особисто встановленими традиціями, і відпрацьованою роботою системи, тобто: ранкові лінійки, планування із викладачами, де кожен працівник відповідає за свою ділянку роботи і кожен працівник старається її виконувати добросовісно.

Першочергово поставив собі за мету зробити ефективний менеджмент. Це добре планування, організація, відповідно мотивація, бо без неї ніяк, і контроль за виконаною роботою. Ці  4 складові я намагався виконувати досконало, а все інше тільки питання часу. Вся основна робота проявляється на наборі учнів на навчання. Перші два роки в плані набору були важкими, а вже третій рік приніс свої результати. Відтак  минулого року у нас набір на три професії вже проводився конкурс за професіями: електрогазозварника, адміністратора та автослюсара. Це я вважаю великим досягненням, і хочу щоб діти та батьки зрозуміли. Краще мати професійну освіту і загально-середню, отримувати стипендію, ніж вчитися у школі 10-11 класи. Вже потім можна здобувати таку вищу освіту, яку ти хочеш до того багажу знань та навичок, які дають тобі старт у житті.

За час вашої роботи, які здобутки для Вас стали особливо цінними?

Першим своїм найціннішим здобутком вважаю колектив однодумців, з яким ми можемо звернути гори. Все що потрібно робити – робиться. Потрібно, наприклад, привести певну ділянку закріпленої території у порядок, то у нас є техпрацівники, які з допомогою учнів приводять її у належний стан. Потрібно зробити десь ремонт? Ми практично завжди робимо його власними силами. 

Другим з найважливіших здобутків за час моєї роботи вважаю створення Навчально-практичного центру. Завдяки цьому, починаючи з 2017 року, заклад, маючи контингент 400 учнів, може отримати статус «закладу, що розвивається», а іншими словами – це динаміка розвитку. Тому ми вирішили подати заявку на створення Навчально-практичного центру до Міністерства освіти та науки. Перед цим попередньо зібралися з колективом та вирішили спробувати подати проєктну заявку, щоб взяти участь у Всеукраїнському конкурсі та, відповідно, отримати фінансування для створення нашого центру. Ми проаналізували всі можливості, подали цю заяву, і сталося те, чого не очікували – нам прийшло погодження від Міністерства освіти про створення Навчально-практичного центру електромонтажників з освітлення та освітлювальних мереж та надання фінансування. 

Розпочалась робота. Ми створювали його практично з нуля, адже жодна підрядна організація не була задіяна. Все робилося руками майстрів виробничого навчання та власне учнів. З одного боку це – економія коштів, а з другого – досвід для учнів. До нас тоді приїжджала особисто Міністерка освіти та науки Ганна Новосад і відмітила наш заклад як один з кращих в Україні, поставивши нас в приклад. Це не може не надихати, коли твою організовану роботу так високо оцінюють. Тож це мотивувало нас на відкриття центру будівельних технологій, який вже практично готовий, але на жаль відкриття, якого змусили відкласти на невизначений термін через війну з росією.

Як Ви стали керівником ліцею? Розкажіть про власну кар’єрну драбину.

Прийшов працювати у ліцей юристом. Потім зацікавило мене виробництво, сам почав щось робити, десь «поштукатурити», десь ще якусь роботу по ремонту виконував і плавно зрозумів, що з гуманітарія перейшов десь у щось технічне. Мене то цікавило і був великий потяг до цього. Навіть коли вдома щось треба по ремонту, то стараюся все робити сам. Тому що не знаючи сам, не зможеш наказати робити цю роботу комусь іншому. 

Потім став заступником директора. До речі, у мене хороший наставник – це мій дідусь, відкрито говорю. Він завжди допомагав мені та надавав поради.  Наразі тільки запитує мене, чи все у мене гаразд в роботі й чи справляюсь (сміється – авт.). Завжди почуєш у місті про результат своєї роботи від інших. Бо за себе ти можеш говорити будь-що, але за свою роботу почуєш від замовників. Тому мій дідусь є для мене свого роду наставником, з яким я постійно контактую та прошу порад і, скажу відверто, у мене є від кого брати приклад. 

Повертаючись до нашої теми, після посади заступника на посаду директора був призначений у 2017 році.

Чи думали Ви колись, що станете керівником?

Ні, ніколи не думав. Колись хотів здійснювати юридичну діяльність, але з часом зрозумів, що це не моє. Ті знання, які я здобув під час навчання в університеті, безумовно мені знадобилися на моїй теперішній посаді. Тому що керувати навчальним закладом – це не лише щось змінювати, а й добре розбиратися в установчих документах, у всіх процесах, які відбуваються. Ці знання дуже допомагають.

Скільки коштів було виділено на створення центру будівельних технологій та які саме напрямки навчання вони охоплюють?

На створення закладу було виділено 700 тисяч гривень з субвенції і 300 тисяч гривень наших власних надходжень – коштів закладу. Ми називаємо це «Центр будівництва та дизайну». 

Він охоплює всю роботу від кладки цегли, «штукатурки» до фінішного оздоблення стін та декоративної штукатурки такої, як «венеціанка», 3D панелі і т.д. Там є мультимедійна дошка та навіть реалістичний стенд з утеплення будинку як прикладі. Навчання відбувається за напрямком «плиточники», у які має входити відпрацювання від А до Я. Для цього у нас злагоджена співпраця з місцевими будівельними магазинами.

Центр, на мою думку, створений завдяки співпраці колективу, розуміння у колективі, доброї взаємодії майстрів виробничого навчання з батьками. Це дуже важливо, адже якщо не буде розуміння між одним, другим та третім, не буде злагодженої системи роботи.

Як заробляє на себе заклад?

Відповідно до закону України про профтехнічну освіту у нас є три форми можливості отримання прибутку: надання послуги, виготовлення продукції та виробнича практика.

Відповідно до постанови про порядок надання робочих місць учням професійно-технічної освіти ми можемо відправляти на виробничу практику учнів та отримувати плату за неї від підприємств, де учні працюють. Якщо це діти з особливими потребами, то вони отримують 100% оплати, а якщо це учні 1, 2, 3 курсів, то, відповідно до договору, вони отримують 50% заробітної плати, і 50% переводиться на наш навчальний заклад. Ці умови дають можливість закладу розвиватися. Тому що не всі мають можливість мати такі доходи. 

Крім того ми співпрацюємо зі Свалявською міською радою. Минулого року під замовлення ми виготовили лавочки, які розмістили у центрі міста. Також звертався до нас інклюзивний центр за виготовленням пандусів, які, до речі, зробили наші електрогазозварники. Також ми надаємо послуги електромонтажу за договором. Отримані кошти йдуть на забезпечення всіх необхідних речей для обслуговування ліцею. Це заміна лампочок, розхідні матеріали. У нас працює вісім прибиральниць, яккі повинні мати відповідний інвентар для прибирання. Також на балансі нашого ліцею є три гектари землі, на якій потрібно покосити траву, навести порядок і т.д. Інколи протікає крівля над ліцеєм, тож відповідно, щоб утримувати все це у належному порядку, потрібні немалі кошти.

За якими напрямками готуєте спеціалістів?

Основні спеціальності – це маляр-штукатур, електрогазозварник, складальник металевих конструкцій, який може бути задіяна як у зварюванні так і в металевих конструкціях, автослюсар та рехтувальник кузовів, електромонтажник освітлення та електромонтажник силових мереж, адміністратор-порть’є. Ми, до речі, відкрили нову майстерню для адміністраторів, оновлену. Цю професію ввели не так давно. Оскільки у нас на околицях є багато санаторіїв, вона користується великим попитом на ринку. Ми з колективом подумали, ліцензували її та відкрили. Тим паче, адміністратор – це така професія, що людина може працювати будь-де.

Скільки працівників та учнів наразі налічує ваш заклад, та які стипендії отримують учні?

Наразі у нас працює 80 працівників, з них 40 педагогів, а решта – охоронники, заступники директора, коменданти у гуртожитку, прибиральниці. Щодо учнів, то до лютого їх було 425, наразі 25 учнів випустилося, то в сумі маємо 400. Звичайно навчаються діти, які є не надто успішними в плані освоєння знань та дозволили собі виїхати закордон, не маючи бажання довчитися, тому ця цифра постійно змінюється. Степендія у нашому закладі становить 1200 гривень. Для дітей з сімей, що потрапили у складні сімейні обставини, або тих, хто має гірський статус, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, є інша оплата. Вони отримують 150% прожиткового мінімуму, а це близько 3-4 тисяч гривень. У нас таких є близько 20-ти учнів. Вони є на повному державному забезпеченні.

Як відбувається навчання в умовах війни та пандемії та чи вплинуло дистанційне навчання на якість підготовки спеціалістів?

У  2019 році нас спіткала одна біда – пандемія. Величезний стрес для кожного викладача. Очне навчання – це коли ти прийшов до викладача в кабінет, взяв свою програмову документацію, підготовлений матеріал, перед  учнями роздав, показав, поконтактував з учнями, є контакт як зоровий, так і основний. Це робити набагато легше, ніж дистанційно. 

Що таке дистанційне навчання? Це коли мусиш підготувати все заздалегідь. Всі необхідні матеріали для навчання викласти на «КласРум» чи на інші платформи – це одне, потім друга форма навчання – «Зум формат», в якому потрібно всіх зібрати. А учні вдома, кожен зайнятий своєю роботою, тому зробити це дуже важко. Наші викладачі з цим усім впорались, але краще навчатися очно, бо в онлайн режимі «маляром-штукатуром» та електрогазозварником не станеш. Юристом можна стати дистанційно, якщо дуже сильно працюватимеш над собою. Для того, аби стати маляром потрібно вміння, досвід, який здобуваєш на практиці, а вдома перед екраном комп’ютера це зробити нереально. Тому було спочатку дистанційно, потім утворили змішану форму навчання, яку ми наразі і використовуємо. Теорію, яку можна вивчити, ми проводили у дистанційному форматі, а ті предмети та навички, які здобути дистанційно не можна, відпрацьовували у майстернях. З певним графіком та обмеженнями.

Розкажіть про участь ліцею у волонтерській діяльності під час війни?

У нас є гуртожиток, де раніше проживали учні, які навчалися у нас з Хуста, Іршави, Виноградова та інших районів. З початку війни ми були першими, хто ініціював поселяти приїжджих з інших областей у гуртожиток, далі від нас цю ініціативу перейняла Закарпатська ОВА. Спочатку ми поселили дві сім’ї, потім ще і ще, наразі у нас проживає 95 переселенців, з них 36 дітей до 10 років. Всі необхідні умови у нас є. Ми співпрацюємо з різними волонтерськими організаціями, які у свій час надавали допомогу переміщеним особам, які у нас проживають, а це підгузики, їжа, дитяче харчування. Окрема подяка Вікторії  Гуйван та «Волонтерам Закарпаття», які привезли нам допомогу, надану США – морозильну камеру, мікрохвильову піч, холодильник, тобто те, чого у нас не було, і те, що залишиться потім, коли вимушені переселенці повернуться до своїх домівок. У нас розміщені також інваліди, у яких є свої потреби. Всім намагалися допомогти. Але вважаю, що це заслуга нашої команди, яка попрацювала над тим, щоб людям, постраждалим від війи, у нас було комфортно.

Щоб ви вдосконалили в освітньому процесі свого закладу?

Звичайно, в будь-якому закладі є найбільш головним є людський фактор і матеріально-технічна база.  Складемо ці дві складові і отримаємо ефективне та якісне навчання. Якщо є якісне обладнання, а немає працівників, то не можна нічого навчити, і навпаки – якщо є професійні викладачі, а немає обладнання, то теж саме. Ці дві складові і є основними. Навіть якщо ти на найвищому рівні, потрібно все-одно постійно вдосколюватись.

Які плани у закладу на перспективу?

Продовжувати рухатись у тому ж напрямку, створити ще навчально-практичні центри. До речі, на початку 2022 року на один з таких ми вже подали заявку – це зварювальний центр за 2 млн. 200 тисяч грн. субвенції і 700 тисяч грн. наших власних коштів. У ньому мало бути все сучасне зварювальне обладнання за останніми технологіями. Обладнання є надзвичайно дорогим, і ми собі таке не змогли б дозволити. Заявка вже була погоджена, майже одобрена в Кабінеті міністрів, але, на жаль, війна внесла свої корективи. Але будемо і без цього старатися вдосконалюватися, адже треба, аби навчальний заклад рухався вперед, не стояв на місці та став набагато перспективнішим і престижнішим. 

Спілкувався: Анатолій Молнар