Доброволець Максим Андрійчук: «Рідним казав, що йду патрулювати Виноградів»

15 Травня 2022, 14:41
На фото: Максим Андрійчук 1295
На фото: Максим Андрійчук

Захищати Батьківщину не за наказом, а за покликом серця – ось таке покликання було у добровольців здавна. Ці бійці хотіли не служити, а захищати свою землю, прагнули вчитися справі та блискуче виконували бойові завдання. А ще мали найголовніше – бажання воювати. І у Свалявській громаді є свої герої, які наразі перебувають на лінії фронту, та завдяки яким ми живемо у спокої. У телефонному режимі з нами поспілкувався Максим Андрійчук – громадський діяч, активний мешканець громади і наш мужній захисник.

Давайте познайомимо з Вами читачів, адже не всі Вас знають. Хто ж такий Максим Андрійчук? 

Народився я у Сваляві й у школі також навчався місцевій. З дитинства був непосидючий та забіяка, чим створював для батьків чимало клопоту. У 14 років пішов навчатися в Ужгород до ліцею. Там я проживав один і вирішував більшість своїх проблем самотужки. Розумів, як важко в ті часи було відправити дитину на навчання, тим більше, коли в родині шестеро дітей і елементарно на їжу не вистачало. Завжди ставав бунтарем, коли бачив, що відбувається якась несправедливість – в будь-чому. Їздив на Помаранчеву революцію, потім і на Революцію Гідності, а тепер і на війну вирушив... 

Чи пам'ятаєте Ви ранок 24 лютого, коли розпочалась війна? Які емоції викликала у вас ця звістка? 

Те, що росія – нам ворог, я говорив ще в Ужгороді нашому викладачу та аргументував його ж уроками й фактами. Коли почалась війна, я подумав: «Як ви, мацкальота, вже зає*ли!». Кажу, як є. І одразу був готовий до бою, щоб їхні 20-ті нащадки знали, що сюди їм нічого пертись зі своїм «руським міром». 

Ви пішли на війну добровольцем. Що спонукало до такого вчинку, адже на таке не кожен наважиться? 

Так, я пішов добровольцем, залишивши свою роботу, рідну сім’ю та друзів. Хоча багато моїх друзів пішли на фронт зі мною. Піти на війну спонукала моя совість, бо інакше я б собі не пробачив, що не допоміг нашим хлопцям, нашим людям! Звик не просто критикувати, а й на ділі показувати як потрібно, бо тих, що кричать, як вони люблять Україну в нас багато, особливо, серед політиків.

Чи були моменти, коли осилював страх і хотілося все лишити і повернутись додому? 

Страх, звичайно, був присутній, бо це війна, а не кіно. Щоб все залишити і повернутись – таке і в голову не йшло жодного разу. Було тільки бажання знищити чим більш ворога і бути корисним для ЗСУ, для хлопців. Отож, почав організацію допомоги для нашої бригади і не тільки. Хотілось, щоб всі прилади, кошти, амуніція тощо, потрапляли виключно в руки солдатів, а не штаби, щоб цим розпоряджались. 

Чим відрізняються стосунки в мирному оточенні і стосунки в зоні бойових дій? 

Тим, що на війні всі розуміють: ми робимо одну справу і між нами ворогів немає. У мирному житті, на жаль, ще є багато людей, які не зрозуміли: спочатку всім треба перемогти ворога, а далі розбиратись хто який паскуда, чи не те зробив. 

Що зробите першим, коли повернетесь додому з перемогою?

Коли повернусь з перемогою, то, звичайно, хочу побачити рідну маму, батька, сестер і брата, ну і, безсумнівно, друзів зустріти. Є що розповісти кожному. 

Ви є досить активним громадянином, часто у своїх дописах порушуєте актуальні для громади питання. Як вважаєте, чого нам, свалявчанам, не вистачає, аби зробити наше життя кращим? 

Свалявчанам не вистачає рішучості та наполегливості. Наприклад: йдемо збирати сміття по річках, горах за нелюдами. Усі кажуть: ми йдемо з вами, а як діло доходить до роботи, то тут як завжди, знайдуть тисячу й одну причину чого вони цього не робитимуть, або не можуть... Коли свалявчани зрозуміють, що потрібно бути більш активними, що потрібно своїм прикладом показувати іншим, як робити добрі справи не лиш для себе, а й для суспільства. «Моя хата з краю» повинна стати «Моя хата – це ваша хата», от тоді ми будемо сильні, заможні, успішні та усміхнені від щастя за те, які ми всі молодці. 

Влада – це ми, і якщо владу не контролювати, то вона перетворить нас на рабів. Якщо ви лінуєтесь щось змінювати, то не нарікайте на болото, що утворилось у вашому дворі. Навчіться брати долю в свої руки і не надіятись на якихось дядьків, чи тіток.

Зараз дуже багато негативу йде на тих чоловіків, які перебувають у мирних умовах і не є на фронті. Яка ваша думка з цього приводу? 

Чоловіків, які зі сходу, півдня, півночі та центру ходять по барах, санаторіях і т.д., я б виловив і заставив працювати на користь того місця, де пересиджують. Навіть примусово заставити, або позбавляти громадянства нашої країни. 

Часто у фейсбукових дебатах лунає думка, що вища політична ланка країни недостатньо добре організувала військові дії. Яка ваша думка з цього приводу? 

Наше вище керівництво працює не одне, а з найкращими експертами з усього світу. За тією інформацією якою я володію, можу сказати, що ніхто не хоче нас тут кинути напризволяще. Постачання оцінюю як задовільне, озброєння хочеться нове, але розумію, що не всім вистачає. 

У цій війні кожен із нас несе якісь втрати. Хтось – важчі, втративши рідних та близьких, хтось – інші, втративши житло, роботу, впевненість у завтрашньому дні. А хтось втратив спілкування з друзями чи знайомими, які підтримують бойові дій і вперто не хочуть визнавати провину рашистів. Чи є у Вас особисті втрати? 

Так, втрати є. Мої двоє друзів вже ніколи не повернуться до себе в родини живими. А про втрати нашого підрозділу промовчу, так як інформацію не можу озвучувати. Рідним казав, що йду патрулювати Виноградів (сміється – авт.). Ну, і звичайно, що після моїх дописів в інтернеті вони здогадались, де я... Ніхто мене не відмовляв, бо знають мене, і що це не вплине на моє рішення. Війна змінює, але так само нас змінює і кожен новий день чи обставини, які нас оточують. 

З ким із відомих людей світу Ви б сходили на переможну філіжанку кави?  

На каву хочу піти зі всіма нашими людьми, які нас підтримують весь цей час! Вони для мене – зірки в цьому житті, бо моляться за нас щиро, а не на камеру для рейтингу. 

Як Ви ставитесь до процесів декомунізації та дерусифікації, які розпочались у країні? 

Кращого часу і не вигадаєш, аби декомунізувати все совкове. Змінюйте свою свідомість, міняйте пам’ятники. Не бійтесь змінювати щось в своєму житті, головне, щоб ці зміни були продумані та направлені на добро, волю, повагу інших людей та якнайкращому вихованні наших дітей.

Пане Максиме, щиро вдячні за приділений час. Наприкінці з якими словами можете звернутись до наших читачів…

Передайте мою щиру вдячність всім нашим людям! За підтримку, за молитви. Ми пам’ятаємо, як вони нас одягнули, нагодували, придбали авто та багато корисної і дорогої техніки, яка нам допомагає нести менше власних втрат та збільшувати втрати ворога. І не забуваймо про кожного солдата і про родини тих, хто загинув! Дякую вам гарно! 

Слава Україні! 

Героям слава! 

Слава нашим добрим Людям!

Спілкувалася: Ольга Молнар 

 

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39