стрічка

Наші люди всюди: одна з найуспішніших банкірок Праги Марія Тацей

02 Жовтня 2021, 11:55
Наші люди всюди: одна з найуспішніших банкірок Праги Марія Тацей 2378
Наші люди всюди: одна з найуспішніших банкірок Праги Марія Тацей

Жителі Свалявщини – надзвичайно талановиті та творчі люди. Вони зуміли реалізуватися у всіх точках світу – від сусідньої Чехії до Америки, Франції та навіть Об'єднаних Арабських Еміратів. Навіть у цей момент дехто з них проводить важливі зустрічі та перемовини і від їх підпису залежить майбутнє цілих міст та людей. Однією з таких людей є героїня нашої сьогоднішньої рубрики «Наші люди всюди» є Марія Тацей –банкірка VIP клієнтів банку «Česká Spořitelna». Вона молода, амбіційна та успішна жінка, яка в свої 24 роки працює на цій надзвичайно непростій та відповідальній посаді. 

Інтернет-видання Район.Свалява дізналося про особливості її професії та життя молодої свалявчанки закордоном.

– З чого розпочиналось життя однієї з найуспішніших банкірок Праги та хто був твоїм особистим прикладом?

– З самого дитинства я мріяла стати юристкою, так само, як мій тато та його друзі, які для мене були і є прикладом. В дитинстві я завжди казала, що буду, як тато або хтось з хрещених батьків. Якщо більш детально, то моя хрещена мати Наталія Жиганська – голова Свалявського районного суду. Вона для мене – взірець жінки, якою я прагнула бути. Це та сильна «сталева леді» на роботі, ласкава, м'яка, справжня господиня вдома та весела комунікабельна в компанії друзів. І при цьому це завжди доглянута та гарно одягнута жінка. Для мене вона завжди була і є першою леді в Сваляві. Був час, коли я мріяла стати суддею тільки тому, щоб бути, як вона (сміється, авт.). 

Наступний крок настав, коли в році 2013-му я вирішую йти вчитись на кримінального психолога в Київський національний університет внутрішніх справ України, де на мене чекає навчання та казармівський режим. Починається майдан та війна. І тут, за півроку до вступу, тато запрошує мене на зустріч з професором та викладачем чеської мови, який пропонує спробувати вивчити чеську мову та вступити у вищий навчальний заклад в Чехію.  Але виникає проблема – в Чехії на кримінології можуть вчитись тільки громадяни країни, тому вчитель разом з татом вибирають для мене професію та ВНЗ для вступу. 

Після зустрічі з професором, мої перші слова були: «Тату, це нереально! Я не зможу! Це інша країна, мова, звички – це все багато коштує. Ти потягнеш?..».

На що мені тато сказав: «Не бійся, ти в мене така бойова дівчина, все в тебе вийде!».  

Восьмого березня тато привіз мене в Чехію,  щоб показати, де я буду навчатись. Нас привітала директорка закладу, яка організувала нам екскурсію по всій території, і тут в мене загорілись очі та бажання вчитись і переїхати в іншу країну. У році 2014-му я здаю «нострифікачні скоушки» ( підтвердження знань) та вступаю в HSVOS,  де вчусь на факультеті менеджменту та маркетингу в туризмі та готельно- ресторанному бізнезі. Тут мене вчать як відрити свій заклад, щоб він був успішний, або як з будь якого готелю чи ресторану зробити заклад номер 1. 

Паралельно в році 2016 я йду вчитись на вечірню зміну на дизайнера інтер’єру, як додатковий факультет на один рік. В 2017 я захищаю свою дипломну роботу та закінчую на відмінно HSVOS. З 2017 продовжую навчання в Празі в VŠO на факультеті: економіка менеджмент та маркетинг, де закінчую вищу освіту.  

Зараз для своєї професійної діяльності я вивчаю банківську справу, постійно відвідую різні курси, вебінари та складаю спеціальні іспити у Чеському Національному банку для підвищення кваліфікації. Наразі в мене є шість сертифікатів, які говорять про те, що я – сертифікована спеціалістка найвищого рівня в області інвестицій, кредитування та страхування. Тож зупинятись на досягнутому не збираюсь. Не дарма ж в народі кажуть, що вік живи, вік учись!

– Ритм великого міста в Україні та закордоном мало чим відрізняється. Як розпочинається твій день у великому місті?

– О 06:30 дзвінко гуде перший будильник, після якого я ще 10 хвилин даю собі час не вставати з ліжка, потім приводжу себе в порядок, як то кажуть. Можу декілька разів навіть переодягнутись (сміється, – авт.). О 07:30 – 07:40 виїжджаю на роботу. Дорога займає близько 30 хвилин. Якщо в нас запланована ранкова нарада або моя черга відкривати банк та каси з касирами, то о 8:00 я вже на роботі, але зазвичай приходжу по восьмій годині. Першим ділом вмикаю робочий телефон, комп'ютер та всі необхідні мені для роботи гаджети. За сніданком займаюсь кореспонденцією, читаю та відповідаю на мейли, потім виконую адміністративні обов’язки. Зазвичай з 9:00 - 10:00 в мене триває підготовка до зустрічей з клієнтами. До кожної готуюсь індивідуально та з особливим підхідом. 

Після 10 години я проводжу бізнес-зустрічі. Стараюсь, щоб їх не було більше шести, але це не завжди вдається. Після зустрічей з кожним клієнтом я записую, що ми встигли зробити в цей день, які наші плани на майбутнє, коли наступна зустріч, записую навіть те, про що розмовляли. Це може бути розповідь про особисте життя, подорожі, плани, народження дитини тощо, щоб на наступній зустрічі запитати як там ваш син, як з’їздили туди, і чи виздоровіла ваша мама. Це зближує з клієнтом, на мою думку. В кінці робочого дня я виділяю собі годинку, щоб відповісти на всі неприйняті дзвінки. 

– Як поставились до вибору твоєї професії батьки?

– Мамка – це людина, яка завжди мене у всьому підтримує. Тому, коли я пройшла співбесіду, вона зраділа, а от тато як людина, яка пропрацювала багато років юристом та директором банку, спочатку віднісся до мого вибору скептично. Перше, що він сказав: «Ой, Морічко, то тобі треба??? Це дуже психологічно важка робота, велика відповідальнісь…». І ці слова для мене стали вирішальними. Вперше у житті я відчула, що тато не вірить в мене і в те, що я зможу. І тут спрацювало моє его: я повинна була довести йому, що не тільки впораюсь, а стану найкращою. Тож зараз колеги та менеджери знають моє ім'я як найкращої з найкращих. Відтоді тато і підтримує вибір моєї професії.  

– Що входить у твої обов'язки банкірки та чим ця посада відрізняється в Чехії та Україні?

– Робота банкіра на Україні та закордоном надзвичайно відрізняється. Наразі я працюю як приватний банкір для VIP-клієнтів банку. Це надзвичайно відповідальна праця, яка вимагає високої концентрації уваги і хороших інтелектуальних здібностей. Головний мій обов’язок – г рамотно працювати з коштами, вчити людей фінансової грамотності, орієнтуватися в процесі переміщення ресурсів, вміти сконцентрувати систему фінансових послуг на інтересах клієнта, та вправно інвестувати, кредитувати та страхувати клієнтів. Зараз завдяки компанії я маю завжди під рукою декілька помічників-спеціалістів, які заощаджують мені час та готують всі потрібні документи. Для багатьох клієнтів я є «родинним банкіром», тому в моє портфоліо клієнтів входять дітки різного віку, студенти та пенсіонери. Також під моїм наглядом є декілька підприємств. Зараз багато молодих підприємств звертаються за допомогою розвитку, де я надаю стартапи. До мене звертаються також багато українських, російських та румунських родин, яким я безкоштовно допомагаю в отриманні бажаної оселі та оформленні іпотеки. Проводжу консультації для підготовки клієнта, для кожного підбираю банківську структуру, яка найбільш йому підходить, займаюсь всіма необхідними документами та контролюю процес надання іпотеки, перевіряю всі договори, і лише після того як все провірила, клієнт підписує. 

В мої обов'язки входить також інвестиційне портфоліо індивідуально для кожного клієнта. Це надзвичайно клопітка та відповідальна справа банкіра. Під час процесу я відчуваю себе митцем. Роблю багато фінансових аналізів, підбираю інвестиційну стратегію, вивчаю всі внутрішні та зовнішні фактори, одним словом творю. Потім все презентую клієнтові, після узгодження я регулярно слідкую за інвестичним портфоліо, роблю поправки, радію за результати та раз в рік роблю повний аналіз кожного портфоліо. Щоразу коли створюю нове портфоліо відчуваю себе майстром який склав певний організм та потребує постійної турботи, десь якісь детальки замінити, якісь нові поставити але коли ти бачиш результати відчуття адреналіну зашкалює. Наразі це одне з олюблених моїх занять.

У суспільстві інколи виникають думки, що праця в банківській сфері є сухою, формальною, пов’язаною лише з безликими цифрами. Але ж банкір працює, в першу чергу, з людьми, а вже потім з грошима і цифрами! А відтак, в діяльності банкіра надзвичайно важливим є елемент творчості, який насамперед, полягає в інтуїтивному підході до виконання функцій, в неординарності вирішення проблем і винаходах нових продуктів та схем. 

– Наскільки значимою є відповідальність у твоїй професії?

– Відповідальність – це те, чого я найбільше боялась. Багато банкірів покидають цю професію після того як розуміють, яка величезна відповідальність на тобі лежить. Це – риса, над якою я постійно працюю, постійно все перевіряю по декілька разів, записую, роблю нагадування. Я пам'ятаю як на початках заснути не могла через хвилювання, чи все добре зробила, чи при складанні договорів ніде не помилилась, щось не забула доповнити, адже по тобі ніхто не перевіряє документи, тому при роботі ти повинен бути максимально сконцентрованим і не відволікатися. Коли задумаєшся про те, що ти відповідальний за десятки мільярдів коштів людей, які тобі повністю довіряють, і ти повинен вправно керувати їх коштами, коли розумієш що через одну помилку людина може втратити свої заощадження, втратити можливість придбання житла. В мої повноваження входить схвалення кредитів на будь що до 1 мільйона крон, які я відправляю на схвалення в спеціальне відділення. За незнання методики схвалення мені загрожує кримінальна відповідальність, ну і закінчення кар’єри. Тому права на помилку немає, так само як і права на незнання чогось. Банкір не може сказати: «А я цього не знав, чи не прочитав, чи не так зрозумів». У банківській справі виправдальньних аргументів не існує.

Звичайно, я ще несу відповідальність за репутацію компанії, її майно, за дискретність інформації та рейтинги. Тому відповідальність – це про успішного банкіра. 

– Що тобі найбільше подобається в твоїй роботі і що мотивує тебе приходити на неї?

– Ой, найбільше подобається, коли клієнти приходять зі словами вдячності, коли ти розумієш, що завдяки тобі люди стають фінансово грамотні, вміють вправно розпоряджатись своїми коштами. Хтось переїде в нову власну квартиру, будинок, хтось здійснить свою мрії і кататиметься на новому авто, хтось завдяки вправному інвестуванні може взагалі не ходити на роботу, збільшувати капітал. І це все – саме те, що мене найбільше мотивує! Ідучи на роботу, я розумію, що кожен день приношу радість клієнтам, вирішуючи їхні проблеми чи побажання, і це не може не тішити мене.  

– Коли ти зрозуміла, що це саме та справа, якою хочеш займатися?

– Не можу визначити певний період і сказати, що це те, чим я хочу займатись все життя… Хоча колеги та менеджери говорять, що я просто вроджена для цієї професії. Але мушу сказати, я кайфую від неї, з радістю ходжу на роботу, вчусь та проводжу бізнес-зустрічі з клієнтами. Робота банкіра виконує всі мої бажання та мрії щодо моєї професії. Я завжди хотіла допомагати людям, бути корисною для суспільства, і ця професія це виконує, адже жодна економічно розвинена країна не зможе процвітати без людей, здатних налагодити механізм здійснення грошових операцій як внутрішнього, так і зовнішнього державного масштабу. Завжди мріяла займати престижну посаду, щоб батьки пишались, щоб я могла парадитися, як кажуть на Закарпатті. У моїй професії зовнішній вигляд відіграє важливу роль. Клієнти щоразу роздивляються всі деталі мого вбрання. Моя колега, яка вже 30 років працює банкіром, каже: «Я вже би не парадилася, але роблю це для клієнтів, бо для них це важливо». Тут я і можу  реалізувати  свої творчі та організаторські здібності. Кожен банкір є певним чином Шерлоком Хомсом, тому це теж моє. Чим більше я занурююсь в цю професію, дізнаюсь різні тонкощі, тим більше вона мені подобається. Звичайно, гроші грають значну роль, і мені хочеться працювати більше і більше, рости і розвиватися для збільшення можливостей.

– Багато наших заробітчан стверджують про «зверхнє ставлення» чехів до людей з України, які приїхали в їх державу для пошуку кращого життя. Чи були у тебе на роботі конфлікти з начальниками через те, що ти «українка»?

– Їдучи в іншу країну, ти маєш розуміти, що від дискримінації не втечеш, тим більше якщо стаєш в чомусь кращий, успішніший. У студенські роки, поки я не виділялась серед інших і всі знали, що я щодня вчуся як «шалена», докладаю великих зусиль, ходжу до рипетиторів, то всі до мене ставились дуже добре, допомагали. На другому курсі я вже вправно володіла чеською і чим далі, тим краще розуміла, що вчитись мені стає легше і легше. Для успішно складеного іспиту мені вже достатньо було слухати лекції, два рази прочитати конспект – і одиничка (це найкраща оцінка) у мене в заліковці. Потім почала виділятись, і були студенти, яких, як кажуть в народі, почала «давити жабка». Вони не раділи за те, що я так піднялась, за короткий час вивчила мову, допомагаю іншим з якимись предметами, а навпаки поводились негарно. Якщо я була відсутня і просила конспект, то вони не хотіли ділитись. Але були і ті, які раділи разом зі мною, підтримувати та мотивували, за що я їм дуже вдячна.

Працюючи в офісі, так само є люди, які пишаються тим, що ти українка, вивчила їх мову і стала найкращою в своїй справі та за короткий час досягла стрімкого кар’єрного росту в цій професії. А є люди, які вважають, що україські жінки у Чехії повинні виконуванти лише підрядну працю – прибирати чи максимум працювати продавцем на касі, адже, працюючи на високооплачувальній посаді, ти крадеш робоче місце громадянина Чехії. 

– У такому великому місті можливостей що може стати основним рушієм для молодих та амбіційних людей, які приїхали в чужу країну у пошуках місця «під сонцем»?

– Терпіння, сила, витримка та віра. Як каже моя любима баба Могда, «не всьо сразу». Початки завжди важкі! 

– Якби була можливість змінити свій життєвий шлях, яку професію ти б обрала?

– Вірю в те, що кожен з нас має свій шлях і в житті нічого просто так не стається. От я навіть не те, щоб мріяла стати банкіром, взагалі не розглядала таку можливість, а життя та обставини вирішили за мене. Тому я навчилась повністю довіряти обставинам та можливостям, які нам даються згори, і не боятись змінювати своє життя. Тому навіть не задумуюсь над цим питанням. Якщо щось мене буде підштовхувати на зміни, то я завжди готова вчитись і починати щось нове.

– Чи були у тебе пропозиції або можливість повернутися в Україну? Якщо так, то чи скористалась б ними і за яких умов?

– Після отримання першої освіти мені пропонували вести на Україні готельно-ресторанний комплекс, але мені хотілось ще вчитись, та й заробітня плата не відповідала моїм бажанням.  Якби була серйозна пропозиція і компанія, яка мені надасть більші можливості, ніж наразі в мене є, то я б повернулася. А зараз все ж таки головна робота залишається в Чехії. Якщо чесно, то перед Україною я відчуваю обов’язок та бажання віддячити за родину, друзів, вчителів, за прекрасне дитинство та 17 років, які я там прожила, і все що вплинуло на моє формування як особистості. Тому мені хочеться щось корисне зробити для цієї країни. Знаєте, як кажуть, залишити слід після себе.

Наразі в нас із знайомими тривають переговори щодо створення української школи фінансів для дітей та дорослих, батьків та підприємців, інвесторів та людей, які мріють ними стати. Сподіваються, наступного року ви познайомитесь з цим проектом, мета якого зробити наше суспільство фінансово грамотнішим та успішнішим.

– Як часто ти приїжджаєш в Україну?

– Раз в рік я стараюсь приїжджати до родичів, які не можуть приїхати до мене та друзів, за якими завжди сумую. Кожен приїзд – це веселощі, танці, від столу до столу, як у нас кажуть, звичайно закарпацькі фіглі, місцевий колорит, щирість та щедрість людей, природа, повітря. Все це рідне, яке назавжди залишиться в серці. Але, як тільки я починаю озиратись навколо, аналізувати життя наших людей, в мені бурлить жаль та відчуття несправедливості до такого працьовитого народу.

– Твої найулюбленіші місця в Сваляві, які ти залюбки відвідуєш, коли приїжджаєш додому?

– «Beauty salon», «Anzhelika Liavenets makeup», «Cafe Family», «Колиба біля Джерела», «Frushtuk» та «Анастасія» – стабільно, щорічно по колу.

– Як зазвичай відпочиваєш від роботи та чим надихаєшся?

– Насправді мені потрібно дуже мало для того, щоб надихнутись. Я – естет та творча натура, яка в багатьох звичайних речах бачить щось особливе та гарне. Як тільки мені візуально щось подобається або викликає в мене захоплення, то воно автоматично мене надихає. Тому не можу конкретизувати щось, що саме мене мотивує. Це все по-різному. Також я надихалась сильнішими, успішнішими людьми, відчуттям коли ти комусь допоміг, коли комусь зробив приємне, мріями, бажаннями на майбутнє та новими можливостями. Відпочиваю по-різному: це може бути просто перегляд фільму вдома з мискою поп-корну, прогулянки по місту, посиденьки з дівчатами за склянкою аперолю або ж поїздка закордон.

– Розкажи про три найкумедніші ситуації з свого життя?

– З самого дитинства я була «little disaster», постійно щось чудила, випадково вляпувалася в халепи. Мамка завжди казала: куди не ступить, завжди щось натворить. Тому кумедні ситуації для мене були буденною річчю. В студентські часи мені випала честь закрити випадково вчителя в холодильній камері, вимкнувши світло (сміється,  авт.). А колись я попросила подругу після навчання зайти і купити «housku» ( булочка/рогалик), так як ми були на етапі вивченя чеських слів, то як тільки щось нове вивчили, починали використовувати в житті. Тільки вона почула «гуску», бідна приходить через дві години і каже: «Слухай я і там, і там була, а гуски ніде не мали, довелось взяти курку, не біда?» (сміється,  авт.). 

Не так давно ми з хлопцем придбали будинок і вирішили посадити помідори. Я багато разів чула вираз «райські помідори» і які вони смачнющі. Згадала про це і вирішила, що нам потрібні саме вони. Обійшла декілька різних торгівельних закладів, сходила на ярмарок, питаю в жінки чи не має в неї «райських помідорів», та говорить, що є, там і там подивіться. Дивлюся, шукаю надпис «райські помідори», але ніде не бачу.  От подумала: вже мабуть продали. Через безвихідь купила інші види помідорів. Через деякий час зустрічаюсь з дідусем і розповідаю про те, що його вихвалені райські я ніде не знайшла а він мені каже: «Марі, райські помідори не існують, це просто вислів такий» (сміється,  авт.).

– Чи є в тебе щось чи хтось, кому ти найбільше завдячуєш за ті можливості та те місце, де зараз є?

– Найбільше в житті я дякую Богу за батьків, за виховання, безтурботне дитинство та можливості, які вони мені надали. За віру, довіру, самостійність та шалену підтримку. За це я, мабуть, ніколи їм не віддячусь, але працюю над тим, щоб забезпечити їм безтурботне «сеніорське» життя. В мене постійне бажання щось їм придбати, потішити, кудись відвести на відпочинок, робити все, щоб вони мною пишались.

– Ким ти бачиш себе через 10 років?

– Однозначно турботливою матусею та успішною business woman. Зараз ми з хлопцем робимо все можливе для того, щоб відкрити власний франчизовий філіал банку і, дай Боже, щоб все вийшло.

– Традиційно, побажання нашим читачам? 

– Не бійтесь змінювати своє життя, починати все спочатку, не бійтесь перешкод та невдач, бо це те, що робить вас сильнішими. Завжди пам’ятайте, що місце під сонцем є для кожного, але недостатньо його хотіти, потрібно діяти! Будьте здорові!

 

 

Коментар
01/12/2021 Середа
01.12.2021
30.11.2021