Обличчя Району: адвокатка, радниця Голови правління банку Марія Легеза

Поруч нас живуть чудові люди. Це – наші сусіди, колеги, родичі, однокласники. Ми щоранку купуємо у когось каву, а щовечора – продукти на смачні домашні страви. Вони везуть нас на роботу, вчать наших дітей, лікують наші рани… Так багато людей і так багато цікавих історій!

Вона молода, амбіційна, талановита та організована до деталей керівниця, через її руки проходять проекти на мільйони гривень, а від кожного рішення залежить її майбутнє . 

Ще декілька років назад вона була студенткою Одеської юридичної академії та державної академії будівництва та архітектури, а вже сьогодні є професійною правницею, директоркою Юридичної компанії  та адвокаткою, а також радницею Голови правління банку «Восток».

Журналіст інтернет-видання Район.Свалява зв’язався з нашою героїнею по телефону та дізнався, як проходять будні нашої землячки у сонячній Одесі.

— Маріє, переглядаючи твоє резюме в мережі Фейсбук, виникає багато запитань, але цікаво було б почути, як взагалі потрапила до Одеси?

— Все дуже просто, насправді. Я взагалі не планувала поступати ні в Одесу, ні в будь-яке інше місто. Думала, що піду, відучуся в УЖНу, повернусь додому і працюватиму тут за професією. Але сталось інакше: моїй мамі зателефонувала знайома (чим я їй надзвичайно завдячую), яка є нотаріусом в Сваляві, й запропонувала, щоб я спробувала поступити в один із двох навчальних закладів. Направлення було або до Харківської юридичної академії, або до Одеської юридичної академії.  По співбесіді та балам по ЗНО я проходила в обидва заклади. Але вибрала сонячну Одесу, напевно, через море та хороший клімат (сміється – авт.). В результаті я провчилась  шість років та здобула першу освіту — юридичну, після чого ще захотіла поступити до Одеськоі академії будівництва та архітектури, де здобула кваліфікацію землевпорядника. Ось так я і отримала дві вищі освіти. Зараз планую отримати третю, проте не буду «спойлерити», яку (сміється — авт.)

— Наскільки твоя теперішня професія юристки та адвокатки збіглась із тим, ким мріяла стати в дитинстві?

— Якщо чесно, то взагалі ніяк. У мене було веселе дитинство з двома старшими сестрами, ми гралися в бабусі, було цікаво. І, як я вже наголошувала, до останнього не могла подумати, що життя так обернеться, але дуже цьому рада, адже моя професія — це моє покликання! 

— Чим найбільше запам’яталося навчання в університеті та взагалі яким воно було для тебе?

— Ой, це були надзвичайні часи! Перший та другий курси в мене пройшли повністю у навчанні. Я максимально поглинала знання, які мені давали в університеті, потім проходила практичне відпрацювання знань на будівельних підприємствах та агенціях. Було одночасно класно і складно, ми багато куди їздили.

— Розкажи нашим читачам про твою першу роботу на керівній посаді.

— Знаєте, не можу виділити окремо це слово «посада», а особливо «керівна посада», і те, що воно стоїть над кимось чи над чимось. Для мене будь-яка посада в компанії є ключовою. Адже кожен працівник компанії чи підприємства — як один єдиний механізм, де кожен гвинтик важливий. Але якщо брати конкретно мою першу роботу, то це було юридичне управління банку, де я рік відпрацювала корпоративним юристом. Ця перша посада і визначила мій профіль, а також заклала принципи управління та поводження в колективах, за що я безмежно вдячна начальниці юридичного управління. Потім було надзвичайно багато проєктів, клієнтів, бізнесу та правочинів, які відбувалися. Це і будівельні компанії, і досвід роботи помічником депутата... Між іншим, на даному етапі я також помічник депутата. 

— Як розпочинається твій день?

— У мене немає якоїсь «магії ранку», я поки не навчилася жити по якомусь строгому графіку з дотриманням якихось спеціальних процедур. Чи то читання книги, чи пробіжка, чи зарядка, в цьому плані я дуже не організована (сміється — авт.).

Мій ранок по понеділкам та п’ятницям — це спільна молитва через zoom з друзями. 

Мій ранок у всі інші дні абсолютно непередбачуваний. Не люблю себе заганяти в рамки та встановлювати якісь обов’язкові дії. 

— Чи були в тебе моменти в житті, коли при своїй посаді та положенні ти «ловила зірку» ?

— Ні, це не про мене абсолютно... Не пам’ятаю такого. Якби так було, то, напевно, сказав би хтось з близьких людей. Але, слава Богу, обійшлося без «зіркової хвороби».

— Наскільки важко обіймати керівну посаду, та чи позначається це на сімейних відносинах?

—Насправді, важко. Хоча, здається, прийшов на роботу, коли захотів, наче там якісь зустрічі в кафешках, одна кава та ланчі скільки не зателефонуй (сміється — авт.). Мої близькі друзі інколи запитують: «У тебе є стан, коли ти не обідаєш чи вечеряєш з кимось, не вирішуєш якісь проблеми і не укладаєш якісь договори?!». На тобі лежить величезна відповідальність, адже підписувати документи на проекти за декілька мільйонів гривень, не боятися і нести за них відповідальність не так легко, як здається. Я завжди всім повторюю, що «великі гроші — це великі проблеми», просто треба бути готовим до цього, ось і все. 

Хоча в мене вільний графік і прив’язаності немає до якогось певного часу, бо інколи я приходжу, наприклад, в 10 на роботу чи в обід,  а йду пізно ввечері, коли потрібно закінчити якийсь важливий проект. Під час виборів мене може не бути вдома і три доби, і більше. Це моя робота, і вона зовсім непередбачувана. Юрист — це завжди бути в тонусі й бути готовим до різних, не дуже «інстаграмних» подій. 

— Наскільки амбіції важливі в роботі та бізнесі?

— Без амбіцій, в принципі, в бізнесі та кар’єрі нема чого робити. Як то кажуть, «що то за солдат, що не хоче генералом стати» ? Але амбіції — це одне, потрібно працелюбство та бажання вчитися. Тільки все це в комплексі може дати свій результат.

— Що тебе мотивує рухатись вперед?

— Напевно, сказати допомагає — це не сильно правильно. Це характер такий: тобі завжди щось треба, ти завжди лізеш у справи, від яких вже пів міста відмовилося, а ти береш їх в роботу. Це азарт! В мене нотаріуси інколи запитують: «Скажи, а в тебе є шось просте, ну ось так без якихось придумовувань, без юридичних технік, без проблем...» (сміється — авт.). Практично ні, я люблю важкі справи, я люблю щоб було цікаво! 

Якщо відповісти прямо на це запитання, то, звичайно, рухатись вперед мотивує моя сім’я та моє оточення.

— Як відпочиваєш у вільний час, якщо такий є?

— Зазвичай, із сім’єю, друзями, граємо в боулінг, більярд, ходимо в гори по можливості. Люблю поїздки закордон, особливо подобаються незаплановані, коли вирішили — і через три години вже в літаку. Ця свобода дає можливість дивитися ширше на світ, на ситуації, це класно. 

Мій вільний час в неділю — це, безумовно, недільні служіння. Якщо немає можливості бути присутньою або коли їду в машині, то можу дивитись трансляцію онлайн, це дуже допомагає розгрузитися у великому місті. 

В Біблії написано, що «Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся!», тому я на свій розум зовсім не покладаюся! 

— Ким бачиш себе в майбутньому?

— У мене дуже така філософська відповідь: я не мрію про якісь посади, якесь визнання. Я переконана, і так живу, що все, що захочу, зможу отримати. Мені подобається те, чим я займаюсь. На даному етапі ми з командою займаємося розвитком школи фінансової грамотності. Ми маємо амбітну ціль — це впровадження такого уроку у всіх школах України. Я глибоко переконана, що у нас це вийде. Ми вже розпочали читати лекції по цьому курсу разом з Міністерством цифрової трансформації в рамках проекту «Дія Бізнес лекції». Початок закладено, і я впевнена у реалізації цього проекту. Я живу сьогодні і зараз, завтрашній день не наш, про нього не треба піклуватися. 

Глобально можна сказати: «Як так? Треба короткострокові плани, довгострокові плани, візуалізувати свої бажання...». Звичайно, ми щось плануємо, щось відбувається, щось ні. Але я більш схильна розпочинати проекти, закінчувати їх, починати нові та дивитися, що на часі актуально, а не мріяти про якісь космічні посади чи речі, якщо вони на даному етапі абсолютно не актуальні та не реальні тобі. 

— Улюблене місце в Сваляві?

— Знаєте, я коли приїжджаю, то більше часу вдома.  Але якщо говорити конкретно, то напевно, кав’ярня «Ben sweet», там дуже затишна домашня атмосфера.

— Чи повернулась би додому?

— Так, без сумніву, я взагалі не хочу прив’язуватися до якогось місця, чи якоїсь події. Звичайно, ми з чоловіком облаштовуємо побут в Одесі, плануємо ремонти і таке інше, як і всі люди. Але я, без сумніву, можу переїхати в любе місто України, головне, щоб це було мені й моєму чоловікові цікаво та прибутково. 

Якщо б запропонували цікавий проект в Закарпатті з відповідною винагородою, то чому б ні, але поки такої пропозиції не було, тому я тут.

— Яким бачиш майбутнє Сваляви?

— Чесно, Свалява — дуже перспективне містечко, але мало перспективи, бо потрібно правильно розподіляти кошти та вміти інвестувати, від цього залежить майбутнє міста. Поки що я таких змін не бачу. Але в майбутньому все можливо. Я маю цікаві думки щодо розвитку свого села, я мрію відновити санаторій «Ержібет», висадити знову багато лип та створити привабливий інвестиційний клімат. Думаю, при правильному управлінні це все реально! 

— Чи вистачає в тебе часу, аби готувати після роботи?

— Не завжди, але в нас в сім’ї з цим проблем немає. Коли є можливість щось приготувати, то я нею користуюся, але як нема, то замовляємо доставку їжі чи вечеряємо в ресторані. Це взагалі не проблема, і ми на цьому не акцентуємо увагу. 

— Чого б хотіла побажати молоді, яка хоче чого досягти в житті?

— Перше — це перестати просити гроші у батьків. Моя думка, що з 4 курсу батьки мають оплачувати лише видатки на навчання, все інше — це проблема студента, як навчитися обходитись з тим, що є, і заробляти кошти самому. Не боятися помилятися, вчитись робити висновки. Працювати над собою. Не слухати того, хто нічого не добився. 

Спілкувався: Анатолій Молнар