«Змалечку відчув любов до футболу», – Михайло Власик

У шанувальників футболу всього світу є своє свято – Всесвітній день футболу. Подякувати за нього можна ООН, яка і запропонувала відзначати його 10 грудня кожного року. Перша згадка про футбол як про гру в «м’яч – ногами» історики знайшли в китайських джерелах, що датуються другим тисячоліттям до нашої ери. Також у цю гру грали і дикі саксонці, та давні греки і римляни. Сьогодні це гра мільйонів людей у всьому світі.

Район.Свалява вирішив познайомити Вас із талановитою людиною, яка вже змалечку займалась спортом – Михайлом Власиком. Про його життя та про його вид діяльності – футбол символічно цього дня розповідаємо у  нашому інтерв’ю.

– Коли ти почав грати у футбол?

– Як тільки почав ходити. Всі предмети, які були круглої форми, старався вдарити, принаймні так розповідали батьки.

– Хто був ініціатором того, аби ти зайнявся футболом?

– Якось само собою все вийшло, адже в мене батько та брат грають у футбол на аматорському рівні.  Почав тренуватись не націлено, але і не випадково. Ми дивились з татом традиційну Лігу чемпіонів, і мене настільки зацікавив фінал матчу, що я сказав йому, що хочу грати. Тому віддав він мене на тренування до покійного нині Юлія Юлійовича Дідренцела. Почав грати в 10 років і не все відразу виходило, але старався. У ФК «Сузіря» в юнацькому складі почав грати у 16 років, а через 2 роки вже був у дорослому складі. З 2017-го року став гравцем аматорського клубу ФК «Поляна», де через 6 місяців почав тренувати дітей.

– Чому футбол?

– Бо футбол особисто для мене – здоров'я, розвиток, спритність, уважність, координація рухів, баланс, тактичне мислення, витривалість, формування мене як особистості, відмінний настрій та міцний сон.

– Хто ти за фахом, і чи працюєш по спеціальності?

– Закінчив юридичний факультет УЖНУ і працював фахівцем з цивільного захисту Свалявської лікарні. Зараз я працюю дитячим тренером в ФК «Сузір'ї». 

– Що більше приносить задоволення: робота по спеціальності чи футбол?

– Звичайно, що більше задоволення отримую від гри у футбол, а ще під час тренування своїх вихованців, які мене слухають та дуже стараються відпрацювати всі моменти тренування.

–Чому вирішив вчити діток футболу?

–Це дуже важливе питання для мене.  У хлопчика з раннього віку у дитячому футболі починає формуватись сильний внутрішній стержень. Цей вид спорту прищеплює сильні якості справжнього чоловіка, виховує вольовий характер і, звичайно ж, лідерські навички. Тоді вони вже вибирають собі кумирів у футболів, а для маленького гравця – це його тренер. Зазвичай, саме він надає тягу до саморозвитку. Вважаю всіх своїх юних гравців дуже здібними, вміють за помахом руки та емоцією на обличчі зрозуміти мене і тактику гри, а що ще може бути для мене цінним, як для тренера.

– Чи тобі хотілось переїхати?

– Я пишаюсь тим, що живу у Сваляві. Тут народився та виріс, тут живуть мої батьки, тут моє коріння. Воно моє рідне і для мене найкраще у світі. Переїздити не збираюсь.

– Що найбільше подобається у Сваляві?

– Свалява – це тихе, затишне місто з багатою історією, щирими та працьовитими людьми. Звичайно, хотілось би покращення інфраструктури, але впевнений, що у майбутньому все буде.

– Чому саме у Сваляві вчиш діток футболу?

– Розвиток дитячого футболу у Сваляві на належному рівні, дякуючи президенту ФК «Сузіря» Олександру Шовшу, який вболіває за розвиток вихованців. Наші тренування проходять на стадіоні «Авангард», де є штучний корт, а в зимовий час у спортивному залі Свалявського будівельного ліцею. Хочеться, звичайно, мати спортивну базу у Сваляві, але розумію, що це не легко. Якщо говорити про дорослий футбол, то його немає, насправді це болюча тема для мене.

– Чи є в тебе підтримка?

– Без сумніву, перш за все – сім'я. Та не можу не згадати батьків вихованців, які підтримують і навіть їздять на футбольні турніри разом з нами, де отримують призові місця. Ну і звичайно, що велика опора – Олександр Шовш. 

– Звідки натхнення?

– Моя сім'я: дружина, яка мене надзвичайно підтримує та відпускає на всі тренування й змагання, і основне щастя – моя донечка, якій 9 місяців і вже так само вдаряє по м'ячу. Люблю те, чим займаюсь, отримую колосальне задоволення від тренування та матчів.

– Чи є в тебе мрія або ціль?

– Мрія плюс дія дорівнює ціль. Як казав Антуан де Сент- Екзюпері: «Життя – це мистецтво малих кроків». Моя ціль – прожити життя недаремно, бути корисним для суспільства. А для цього потрібні ось ті маленькі кроки, бажання наполегливо працювати над собою, багато вчитись. Миру на землі та спокою в душі. Я дякую Богу за Все, що маю!