Обличчя Району: музикант, підприємець, волонтер Любомир Цімболинець

Поруч нас живуть чудові люди. Це – наші сусіди, колеги, родичі, однокласники. Ми щоранку купуємо у когось каву, а щовечора – продукти на смачні домашні страви. Вони везуть нас на роботу, вчать наших дітей, лікують наші рани… Так багато людей і так багато цікавих історій!

Район.Свалява хоче розповісти вам про кожного.

Музика – як багато можна розповісти через неї. Закричати на весь світ, бути почутим, або просто кайфувати від її участі в твоєму житті. Здається, вона була з самого початку створення світу, адже першими хто заспівав були птахи.

– Ми не птахи але ми творили музику, – говорить наш сьогоднішній герой рубрики «Обличчя Району» музикант, підприємець, волонтер ЗСУ Любомир Цімболинець.

–Ти народився та провів більшу частину життя в Сваляві. Розкажи, що для тебе це місто?

– Що для мене Свалява? Ну це, насамперед, дім, де я народився, адже зараз проживаю в Мукачево. У Сваляві провів свої дитячі та юнацькі роки, тут навчався, створював свої перші роботи, навчився грі на гітарі , що потім переросло в створення свого першого музичного колективу під назвою «Outrage Crew». Потім був колектив «Pride» , згодом церковний гурт «Просвітлення», в якому грали, щоб не платити оренду за приміщення (сміється, – авт.) і згодом отримав запрощення в місцевий гурт «Стрес». Тут, в Сваляві, познайомився з другом Анатолієм Молнаром, якому на той час потрібна була гітара (сміється, – авт.).  Так згодом ми почали обмінюватися своїми віршами, виправляючи один одного в написаному.

– З чим у тебе асоціюється рідне місто?

– Свалява – творче містечко, але зараз я його асоціюю з досить сірим кольором, бо, як кажуть на Закарпатті, «немає там ґаздівської руки». Свалява – це клондайк, який при хорошому правлінні може приносити хороші прибутки і розвиватися, адже це – туристичне містечко, тут багато санаторіїв, мінеральних вод, лісів... І, головне, повітря чисте, яким не можна насититися.

– Розкажи про свою сім’ю.

– Сім‘я у мене досить різноманітна, так як серед родичів є багато музикантів, вчителів , медиків, художників. Якщо брати конкретно моїх батьків, то це звичайні люди-роботяги, які нічим особливо не відрізняються від інших. Якщо ж говорити про мене, то маю дружину, з якою виховуємо двох дітей. Хочемо зробити з них справжніх українців, які будуть любити і поважати свою країну та свою історію, і без вагань стануть на захист своєї честі та гідності, як зробили це наші хлопці в 14-му році проти агресії Росії. Так як з дружиною ми підтримуємо українську армію волонтерством, то хочемо, щоб наші діти ніколи не забували про тих, хто став на захист нашої держави.

– Яких сімейних традицій дотримуєтесь?

– Ну, тут важко, так як ми, маючи свій невеликий бізнес, завжди в роботі, але кожної весни перший вихід на природу робимо в гори однозначно.

– Що тримаєш в своїй бібліотеці?

– Із книжок вибір невеликий, так як не дуже люблю читати, але є декілька книг, які «заходять» на одному подиху: «Розкрадачі Лісових Смітників» Андрія Лотоцького, «Сірі Археологи» Влада Якушева. В них розповідається про те, як два друга відчайдушно шукають свій скарб, так як є скарбошукачами, та розповідають про свої знахідки та історії, які трапляються з ними на так званому «копі». Рекомендую до ознайомлення, а ще хочу відмітити цікаві книги Роджера Зелязни і, само собою, «Фауст» Гете.

– Що б написав у листі собі 15-річному?

– Для себе хотів би відмітити «дав би ми Бог розум у ті 15 годув» (сміється, – авт.), але вже як є. Думаю, якби теперішня голова у ті роки, то все, мабуть, було б інакше. У 15 років було зроблено багато дурниць, про які розповідати не хочеться (сміється, – авт.).  

– Як любиш відпочивати?

– Відпочинок у нас – це прогулянки в лісі. Часто виходимо в гори, щоб помилуватися красою нашого краю. Тут, на висоті, ти відчуваєш себе людиною, вільною від зайвих думок. Свобода, як то кажуть. А взагалі гори – це сила. Хто не був тут, тому не зрозуміти. Щороку вибираємо нові маршрути, одягаємо рюкзак на плечі і вперед (сміється, – авт.).

Ну і в Сваляві були свої відпочинки і улюблені місця. Найкрутіше місце – це був старий Лісокомбінатський клуб, гітара, пиво і дурні розмови ні про що (сміється, – авт.). Юнацькі роки вони такі, пиво і рок-н-ролл (сміється, – авт.).

– Розкажи, будь ласка, про мрії, зокрема ті, які вже збулися:

– Стосовно мрій, то збулася давнє бажання мати свій бізнес і ні від кого не залежати. Але бізнес – це важка робота, якшо ти хочеш розвиватися. Мрія мати свою сім‘ю теж була не на останньому місці, адже є рушійною силою яка рухає мене вперед, завдячуючи моїй дружині.

– Про позитивне майбутнє: опиши три мрії, які, на твою думку, обов’язково збудуться:

– Так, є в мене і мрії, які хочеться, щоб збулись. Це, насамперед, побачити країни Європи, побувати на видатних місцях історії. Хочеться, щоб наша країна розвивалась і розквітала, ну і щоб всі були здорові, як то кажуть. 

– Твій список трьох людей, яких ти б запросив на каву?

– Важке питання, багато кого і не обов‘язково з відомих людей. Якби була можливість і фінанси в таких розмірах, то я б, в першу чергу, запросив тих, кому ми допомогли з 2014-го по 2020-ті роки, особливо військовослужбовців, для того щоб їм подякувати. А так не знаю, мабуть, Альберта Ейнштейна (сміється, – авт.).

– Що б ти побажав собі зараз?

– Собі хочу побажати розуму, витримки і сил, щоб здобувати нові вершини.

Спілкувався: Анатолій Молнар