Консультує психолог: дитяча агресія та її поведінкові прояви

Як правильно виховувати дітей, на що варто звертати увагу та як навчити вашу дитину бути самостійною в майбутньому? На ці та інші питання відповість практична психологиня, член Інституту розвитку символдрами та глибинної психології – Ганна Сегеді в рубриці «Консультує психолог» від інтернет-видання Район.Свалява.

Однією з проблем, яка постає перед багатьма батьками, є агресивність дитини. З проявами агресивної поведінки ми зустрічаємося вдома, у школі, на дитячому майданчику. Батькам часто не зрозуміло, чого саме добивається дитина і чому вона себе так поводить, адже наперед знає, що з боку дітей може отримати відсіч, а з боку дорослих – покарання.

Агресія – це мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам існування людей у суспільстві, яка завдає шкоди об’єктам нападу, завдає фізичного та морального збитку людям або викликає в них психологічний дискомфорт.

Агресивність – це властивість особистості, що виражається в готовності до агресії.

 Психологи виділяють різні форми агресії. Всі ці форми можна легко спостерігати в дошкільному та молодшому шкільному віці. Це:

- звинувачення або загрози одноліткам («А Пашка мене вдарив! А Дашка забрала від мене ручку»); 

- агресивні фантазії («Якщо не будеш слухатися, до тебе прийде і забере бабайка, поліцейський» і т.п.);

- образи та вербальні форми приниження іншого (дражнилки, скарги або обзивання); 

- руйнування продуктів діяльності іншого (дитина ламає іграшку іншого, або бруднить малюнок друга);

- знищення або псування чужих речей (дитина може кидати чужу іграшку, спостерігаючи за реакцією власника);

- безпосередній напад на іншого і заподіяння йому фізичного болю і приниження (у дітей бійки приймають форми укусів, дряпання, хапання за волосся, застосування в якості «зброї» палок, кубиків тощо).

Діти, які проявляють агресію до інших, часто самі не можуть оцінити свою агресивність. Вони не помічають, що вселяють в оточуючих страх і занепокоєння. Їм, навпаки, здається, що весь світ хоче образити саме їх. Тому, виходить замкнуте коло: агресивні діти бояться і ненавидять оточуючих, а ті, у свою чергу, бояться їх.

Часто несподівані агресивні реакції можуть проявлятися у період вікових криз. Якщо ця поведінка нетипова для дитини і дорослих, тоді вона означає, що у дитини виникли певні труднощі і вона потребує допомоги оточуючих.

Основними чинниками, які впливають на появу агресивності, є: 

а) стиль виховання в сім’ї ( гіперопіка і гіпоопіка);

б) повсюдна демонстрація сцен насильства (якщо вдома дитина бачить сварки і бійки між батьками, якщо фізичне покарання, удари по руках, по попі, по щоках в сім’ї вважаються нормою, дитина також вважає, що вдарити дівчинку лопаткою по руці – це єдиний спосіб пояснити їй , що не можна чіпати замок, тільки що побудований);

в) нестабільна соціально-економічна обстановка;

г) індивідуальні особливості дитини;

д) соціально-культурний статус сім’ї і т.п.

Агресивність може бути фізично і психічно зумовленою:

агресивні реакції характерні для дітей дитячого і раннього віку (у немовлят як реакція на фізичний дискомфорт, у дітей раннього віку через несформованість функцій самоконтролю і довільності, через незнання етичних норм і правил);

агресивність не можна сприймати однозначно негативно, оскільки вона грає ще й захисну функцію: функцію самозбереження, як фізичного, так і емоційного.

5 порад батькам, як взаємодіяти з агресивною дитиною

Якщо це можливо, стримуйте агресивні пориви дитини безпосередньо перед їх проявом, зупиніть занесену для удару руку, відкличте дитину від інших дітей, для того, щоб вона заспокоїлася.

Покажіть дитині неприйнятність агресивної поведінки, фізичної або вербальної агресії по відношенню до неживих предметів, а тим більше до людей. Засудження такої поведінки, демонстрація її невигоди дитині в окремих випадках діють досить ефективно.

Установіть чітку заборону на агресивну поведінку щодо інших дітей чи людей, систематично нагадуйте про неї.

Покажіть дітям альтернативні способи взаємодії з іншими на основі розвитку в них емпатії, співпереживання.

Навчіть способам вияву гніву як природної властивої людині емоції.

Дітям важливо давати вихід своєї агресії. Адже невиражені емоції перетворюються в м’язову напругу, що в кінцевому результаті переростає в аутоагресію. Тому зберігайте декілька ігор, які допоможуть «відреагувати злість».

«Боротьба подушками»

Увімкніть веселу музику, візьміть у руки подушки і злегка побийтеся ними. Але ви чітко повинні встановити правила – не бити руками, не кричати образливі слова. Якщо правила порушуються, гра зупиняється.

«Сніжки»

Запропонуйте дитині комкати аркуші паперу і кидати ними один в одного. Також дитина може рвати папір і з силою кидати шматочки вгору. Потім всі разом прибирають сміття з підлоги.

«Розтирання паперу»

Аркуш паперу тріть в кулаках, роблячи рухи, ніби ви перете одяг. Коли папір стає геть м’яким, малюйте по ньому акварельними фарбами. Малюнки будуть дуже цікавими, фарба розтечеться по зім’ятому папері різними візерунками.

«Намалюй свою злість»

Коли дитина сердиться і починає неприйнятним чином проявляти свою злість (б’ється, кусається, кричить і т.п.), запропонуйте їй намалювати свою злість. Дайте аркуш паперу і олівці, бажано воскові. Не втручайтеся у процес малювання, просто спостерігайте.

«Чашка злості»

Виділіть окрему чашку, в яку можна покричати щодуху в моменти сильної злості. З цієї чашки пити уже не варто. Нехай вона буде лише для криків.

«Ураган»

Сядьте навпроти малюка і запропонуйте йому вас здути. Нехай він набере в легені побільше повітря і як слід дме на вас – а ви при цьому робіть вигляд, що пручаєтеся потокам повітря.

«Кухар»

Дитина говорить «Я хочу тебе нагодувати … (і може називати, все, що завгодно). І що б вона вам не пропонувала, ви говорите «Дякую. А я хочу тебе нагодувати … і годувати чимось їстівним або тим, що любить дитина». Ця гра підходить тим батькам, які готові до того, що дитина буде їх годувати будь-чим.

«Вулкан»

Запропонуйте дитині намалювати вулкан та придумати історію про нього. 

«Злий бобер»

Дитина уявляє собі злу тварину, яка буде проявляти себе так, як може вести ця тварина. Далі вона стає цією твариною. Під час гри гарчить, рричить, випускає кігтики, дряпається чи шкрябає. В кінці гри тваринка стає доброю. Потім перетворюється в людину.

«Пружинка»

Дитина уявляє себе пружинкою, яка зжимається (присідає) і розгинається (підстрибує). Далі потрібно зробити вдих і видих.

«Рука, я твій начальник» (крім руки це можуть бути рот, нога)

 Дитині кажуть, що вона є «начальником» своїх рук і повинна розповісти їм про те, що вони можуть і що не можуть робити, наприклад:

Батько: «Що ти скажеш своїм рукам, якщо вони спробують зламати іграшку?».

Дитина: Я скажу їм: « Руки, у жодному разі не можна! Я ваш начальник! Іграшці буде боляче!».

​Малюки люблять бути «командирами» і в цілому добре реагують на такого роду ігри. 

Головне, пам’ятати, що діти завжди потребують розуміння та підтримки дорослих. Ми повинні уважно «прислухатися», співпереживати та спокійно сприймати поведінку дітей, висловлюючи м'яке наставництво, мудрість і підтримку.