Про місто Свалява
Сваля́ва — адміністративний центр Свалявської громади Мукачівського району Закарпатської області.
Назва «Свалява» походить від слов'янського кореня «сіль» (Зольва, Солява, Сольва). Її виникнення відноситься до тих стародавніх часів, коли сіль із Мармароської жупи транспортувалася до сусідніх країв.
Згідно даних 2017 року у Сваляві проживає 17 181 мешканців.
День міста свалявчани відзначають 21 вересня.
Перша згадка про Сваляву вказана в документах XII століття. Це було невелике поселення, яке належало угорському феодалові.
В 90-х роках XVIII століття Свалява стає значним господарським центром. Село одержало право проведення ярмарків, де продавалися здебільшого вироби з лини та лози. Розпочинається будівництво мостів та доріг. Використовується мінеральна вода, джерела якої граф Шенборн-Бухгайм здавав в оренду. В маєтку починає діяти водяна молотарка, млин, запроваджуються сівозміни, організовується виготовлення вапна, цегли.
З 1840-х рр. відомий герб міста: на червоному тлі — селянин, що наливає мінеральну воду до дерев'яної діжки.
У 1881 році через Сваляву пройшла залізниця Львів-Відень. Це дало можливість експортувати мінеральну воду за межі регіону, завдяки чому було налагоджено виробництво пляшок.
У 1928 році Свалява стає центром адміністративного округу, який об'єднував Свалявський, Нижньоверечанський і Чинадієвський територіальні регіони. У 1930 році у Сваляві відкрито велику горожанську школу, яку названо на честь першого президента Чехословаччини Томаша Масарика.
30 травня 1947 року Свалява отримала статус селища міського типу.
Від 1991 року Свалява у незалежній Україні.
Околиці міста багаті джерелами лужно-вуглекислих вод. Біля них створені санаторії, де лікують хворих мінеральною водою, придатною для ванн і пиття.
У колишньому присілку Бистрий (нині — вулиця Бистрянська) збереглася церква Архистратига Михайла (1588, 1759) — шедевр української дерев'яної архітектури. Це досконалий зразок так званого лемківського стилю. Силует церкви формує масивна вежа з розвиненим бароковим завершенням, і два маленькі навершя над гребенем дахів нави і вівтаря.
За матеріалами Вікіпедії.
